-
Пройти Антиплагиат ©



Главная » Рефераты » Текст работы «Принципи соціальної політики Євросоюзу»


Принципи соціальної політики Євросоюзу

Стандарти Євросоюзу в сфері соціальної, молодіжної, громадської політики і роль влади в процесі їх досягнення. Узгодження загальної інтеграційної концепції з концепцією соціально орієнтованого ринкового господарства на основі уніфікованого законодавства.

Дисциплина: Международные отношения и мировая экономика
Вид работы: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 4.09.2015
Размер файла: 52 Kb
Просмотров: 1962
Загрузок: 19

Все приложения, графические материалы, формулы, таблицы и рисунки работы на тему: Принципи соціальної політики Євросоюзу (предмет: Международные отношения и мировая экономика) находятся в архиве, который можно скачать с нашего сайта.
Приступая к прочтению данного произведения (перемещая полосу прокрутки браузера вниз), Вы соглашаетесь с условиями открытой лицензии Creative Commons «Attribution» («Атрибуция») 4.0 Всемирная (CC BY 4.0)
.

37

Зміст

Вступ

Соціальна політика в ЄС

Молодіжна політика в ЄС

Громадська політика в ЄС

Соціальні стандарти в ЄС

Вплив влади на соціально-економічний стан ЄС

Висновки

Вступ

Принципи соціальної політики Євросоюзу, прямо витікаючі з єства прийнятої ним доктрини, узгоджуються із загальною інтеграційною концепцією і з концепцією соціально орієнтованого ринкового господарства, вживаною у ФРН. Роль Німеччини у формуванні доктріальних вистав ЄС відповідає її питомій вазі в економіці Євросоюзу і фінансуванні комунітарного бюджету. По суті, в основу моделі соціально-економічного розвитку ЄС, лягла модель соціально орієнтованого господарства, реалізація якої забезпечила західнонімецьке економічне диво.

Розглянувши основні рівні еволюції соціальної політики ЄС, можна скласти уявлення про єство нинішнього етапу, пов'язаного з побудовою соціальної Європи. Це поняття порівнянне з термінами “інформаційне суспільство” і “технологічна Європа”. Воно включає поступове створення однорідного в соціальному відношенні простору в рамках Євросоюзу. Це передбачає формування універсальної системи соціального забезпечення, дотримання єдиних соціальних стандартів на основі уніфікованого соціального законодавства.

Євросоюз не лише прихильний цьому курсу в своїй внутрішній політиці, але і має намір сприяти широкому поширенню його принципів в міжнародній практиці. У обігу до Усесвітньої зустрічі на вищому рівні по соціальному розвитку, що відбулася в Копенгагені в березні 1995 р., було висловлено наступне побажання країнам-партнерам ЄС по економічному співробітництву: національна політика “має бути чітко орієнтована на зменшення бідності, розвиток продуктивної зайнятості і забезпечення соціальної інтеграції при збереженні довкілля”.

Країни Євросоюзу заявили також про те, що вони добиватимуться від тих країн, які отримують від них фінансову допомогу або користуються торгівельними преференціями, виконання юридичних і економічних умов, що забезпечують поступове вирішення гострих соціальних проблем. Юридичні передумови включають перш за все ратифікацію і виконання міжнародних правових норм, направлених на розширення прав громадян (наприклад, угод МАРНОТРАТНИК про свободу асоціацій і колективні договори, про дитячу працю і примусову працю). Економічні можливості для поступового усунення бідності і соціального відторгнення Євросоюз пов'язує з політикою, направленою на створення нових робочих місць і впровадження “ефективних стратегій соціального розвитку”.

З тими державами, які розділяють базові цілі і принципи Євросоюзу, останній готовий співробітничати шляхом заохочення зростання інвестицій для того, щоб зменшувалися соціальні ризики, супутні економічній трансформації.

Значне просування країн Євросоюзу по дорозі до соціальної Європи зовсім не означає настання соціальної ідилії: різниця в рівнях життя в процвітаючих і стагнуючих регіонах досягає 40%. За даними Евростата, число європейців, що проживають за межею бідності, перевищує 50 млн. чоловік (приблизно стільки ж, скільки в Росії, але в ЄС застосовуються строгіші критерії: до бідних відносять тих, чий дохід складає менше 50% від середнього рівня). Рівень безробіття навіть в роки високої економічної кон'юнктури не опускається нижче за відмітку 9% (в середньому для ЄС). Трудові стандарти, вживані в різних країнах Союзу, розходяться між собою (погоджені лише мінімальні вимоги до них). Розробка в ЄС прогресивного соціального законодавства ще не гарантує його безумовного вживання на практиці, оскільки не всі країни своєчасно вносять відповідні зміни до національних законів. Є випадки порушення директив Євросоюзу з боку крупних транснаціональних корпорацій, що провокує соціальні конфлікти. Гостра конфронтація виникла, наприклад, у зв'язку з вирішенням компанії “Рено” закрити крупний завод в р. Вальворд (Бельгія).

Принципи соціальної політики Євросоюзу, прямо витікаючі з єства прийнятої ним доктрини, узгоджуються із загальною інтеграційною концепцією і з концепцією соціально орієнтованого ринкового господарства, вживаною у ФРН. Роль Німеччини у формуванні доктріальних вистав ЄС відповідає її питомій вазі в економіці Євросоюзу і фінансуванні комунітарного бюджету. По суті, в основу моделі соціально-економічного розвитку ЄС, лягла модель соціально орієнтованого господарства, реалізація якої забезпечила західнонімецьке економічне диво.

Розглянувши основні рівні еволюції соціальної політики ЄС, можна скласти уявлення про єство нинішнього етапу, пов'язаного з побудовою соціальної Європи. Це поняття порівнянне з термінами “інформаційне суспільство” і “технологічна Європа”. Воно включає поступове створення однорідного в соціальному відношенні простору в рамках Євросоюзу. Це передбачає формування універсальної системи соціального забезпечення, дотримання єдиних соціальних стандартів на основі уніфікованого соціального законодавства.

Соціальна політика в ЄС

Спільне виділення засобів з наднаціональних та національних бюджетів (кошти, виділені на реалізацію певної програми в регіоні структурними фондами ЄС, повинні бути еквівалентними коштам, виділених з бюджету держави, що містить даний регіон -- "концентрація"). У 1992 році Маастрихтським договором було передбачено створення Комітету регіонів -- дорадчого органу, що покликаний забезпечити представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень Європейським Союзом. Комітет регіонів складається з 222 членів та 222 альтернатів, призначених Європейською Радою. Розклад по країнах є наступним:

Франція, Німеччина, Італія, Великобританія -- кожна по 24 члени; Іспанія - 21 член; Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Швеція -- по 12 членів; Данія, Фінляндія, Ірландія - по 9 членів; Люксембург - 6 членів.

Бюро комітету складає 40 членів, включаючи президента та першого віце-президента, які обираються строком на два роки членами Комітету. Крім того, члени комітету поділяються на 6 внутрішніх підструктур, що працюють над різними сферами реалізації регіональної політики.

Комітет консультує комісію з наступних питань:

економічні на соціальні питання;

трансєвропейська співпраця у сферах транспорту, телекомунікації та енергетики;

громадського здоров'я;

освіти та культури.

У 1994 році регіональна політика ЄС була ще раз переглянута, і відтоді суттєво не змінилась. Саме тому варто зупинитися на принципах та напрямах саме того часу, з продовженням до сьогодні, щоб показати обличчя регіональної політики нині в комплексі. Але перед цим варто розглянути також перелік структурних фондів, що існують сьогодні, та їх призначення. Адже саме від структурних фондів залежить виділення коштів на ту чи іншу програму тому чи іншому регіону.

Європейський соціальний фонд -- фонд Європейського Співтовариства, що бере участь у розв'язанні проблем зайнятості. Заснований у 1959р.; реформою 1971 р. чіткіше визначені пріоритети його діяльності. Фонд надає субсидії для розвитку професійної освіти, галузей, які переживають спад, допомогу в працевлаштуванні іммігрантам і жінкам. Велику увагу приділяє фінансуванню програм із працевлаштування молоді.

Структурні фонди та Фонд гуртування -- фінансові інструменти структурної політики Спільноти, спрямованої на зменшення розриву в розвитку між різними регіонами та країнами Європейського Союзу і досягнення економічної та соціальної згуртованості. Протягом 2000-2006 років фінансування регіональної політики передбачено в розмірі €213 млрд., зокрема €195 млрд. через структурні фонди та €18 млрд. - через Фонд гуртування. Це становить 35% всього бюджету; отже регіональна політика - друга за обсягом витратна стаття бюджету Спільноти.

Структурних фондів усього чотири:

найбільший, Європейський фонд регіонального розвитку, засновано 1975 року. Підтримує розвиток інфраструктури, інвестує в створення нових робочих місць, переважно в сфері підприємництва, та підтримує проекти, що сприяють місцевому розвиткові;

Європейський соціальний фонд, найстаріший зі структурних фондів, заснований 1958 року згідно з Римським договором. Головний фінансовий інструмент ЄС в галузі зайнятості. Підтримує заходи, спрямовані на скорочення безробіття та розвиток людських ресурсів - перепідготовку кадрів, професійно-технічну виучку молоді тощо. Спрямовує допомогу через стратегічні довготермінові програми, які сприяють вдосконаленню й модернізації робочої сили в регіонах ЄС, зокрема, відсталих.

Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві також засновано 1958 року як фінансовий інструмент спільної сільськогосподарської політики. Фонд складається з двох секцій: “Управління”, що дбає про розвиток сільської місцевості та допомогу фермерам у малорозвинутих районах, та “Забезпечення”, яка фінансує установи спільного ринку та розвиток сільської місцевості в інших регіонах Спільноти;

Фінансовий інструмент управління в галузі риболовлі створений 1993 року. Його завданням є упорядкування та модернізація обладнання й матеріалів для галузі, а також диверсифікація економіки залежних від риболовлі регіонів.

Реформа структурних фондів за “Програмою 2000” спрямовує всю допомогу, передбачену регіональною політикою Спільноти, на розв'язання нагальних проблем розвитку. Сучасні правила розподілу допомоги виділяють три пріоритетні цілі (раніше їх було шість). А саме:

Ціль №1 - розвиток регіонів з відсталою економікою. 70% фінансування зі структурних фондів спрямовується у регіони, де ВВП на душу населення менше 75% від середнього в ЄС (понад 60 регіонів у 25 країнах ЄС). Чотири пріоритетні напрямки:

науково-дослідна й інноваційна діяльність;

базова інфраструктура;

розвиток людських ресурсів;

інформаційне суспільство.

Ціль №2 - економічні та соціальні перетворення у регіонах зі структурними проблемами (сільські місцевості, що занепадають; райони, де тривають фундаментальні зміни в промисловості та сфері послуг; області, які цілковито залежать від риболовлі тощо). Її бюджет становить 11,5% структурних фондів і розподілений між Європейським фондом регіонального розвитку та Європейським соціальним фондом.

Ціль №3 - модернізація системи освіти, професійної виучки і працевлаштування. Будь-який регіон, якщо він не отримує допомоги в рамках цілі №1, прийнятний для підтримки в рамках цілі №3. Її бюджет становить 12,3% структурних фондів і фінансується тільки з Європейського соціального фонду.

Крім того, 5,35% бюджету структурних фондів призначені на фінансування чотирьох спеціальних ініціатив:

транскордонна та міжрегіональна співпраця;

соціально-економічне відродження міст і приміських зон у занепаді;

розвиток села через місцеві ініціативи;

боротьба проти дискримінації та нерівноправності у доступі до ринку праці.

Європейський соціальний фонд займається питаннями професійної підготовки, надає допомогу в питаннях найму робочої сили. Цей фонд розпоряджається 29,9% фінансових засобів з 154,5 млрд. екю (за цінами 1994 р.), виділених на регіональні програми на період із 1994 по 1999 р.

На новий фінансовий період 1994-1999 років в регіональній політиці було визначено чотири пріоритетні напрями:

1). Структурна перебудова та розвиток депресивних регіонів;

2). Боротьба з безробіттям;

3). Адаптація робітників до системних змін, які загрожують безробіттям;

4). Фінансовий розвиток сільськогосподарських територій і прискорення їх структурного розвитку;

5). Допомога північним країнам з низьким густонаселенням.

З 2000 р. ЄС приступив до виконання чергової програми (2000-2006 рр) реалізації регіональної політики, принципи якої певною мірою повторюють принципи попередньої програми. Тільки тепер наголос робиться на так званій політиці згуртування. У цей період від вищих інститутів і органів очікуються рішення, покликані скоріше змінити якісний бік стратегії зімкнення, чим підсилити її фінансові можливості.

Фактично, політика згуртування означає переплетення регіональної політики і соціальної політики, коли вони вже не розглядаються ізольовано один від одного. Політика згуртування допускає одночасне згуртування по горизонталі (між регіонами - регіональна політика) і по вертикалі (між прошарками суспільства - соціальна політика). Січень 2000 року позначився прийняттям двох важливих рішень, що поклали початок формуванню удосконаленої системи контролю за витратою бюджетних засобів ЄС, які виділяються відсталим державам-членам.

По-перше, підписано угода про співробітництво між Європейською комісією і Європейським інвестиційним банком з метою підвищити ефективність фінансової допомоги банку і Структурних фондів ЄС для розвитку депресивних регіонів. У рамках угоди Комісія відтепер буде регулярно користуватися послугами експертів Європейського інвестиційного банку для перевірки рентабельності проектів, що фінансуються не тільки з бюджету Фонду згуртування, але і коштами Європейського фонду регіонального розвитку. Такій же перевірці з боку ЄІБ будуть підлягати програми підтримки соціально-економічного розвитку країн-кандидатів, що фінансуються з бюджету ЄС.

По-друге, підсилюється екологічна експертиза програм для держав-членів, а також уводяться більш жорсткі норми виділення допомоги, відповідно до котрих фінансування невідповідним екологічним стандартам програм може бути припинено спеціальним рішенням Комісії ЄС.

У лютому 2000 року європейське статистичне агентство Євростат опублікувало останні дані про міжрегіональні диспропорції в ЄС. Перше місце за розміром ВВП на душу населення займає центр Лондона (229% від середнього по ЄС значення), друге місце - Гамбург (198%). Найвідсталішим районом став грецький Іпейрос (43% від середнього рівня по ЄС). У десятку найменш розвинених потрапили й інші райони Греції, а також Іспанії і Португалії. Регіональна політика ЄС сьогодні реалізується за 7 напрямами. Більшість з них "пройшла" поруч разом з історією регіональної політики ЄС, частина з них деталізувалась та виділилась в окремі напрями, що потребують уваги з боку Співтовариства. З допомогою даних програм здійснюється набір проектів, що можуть отримати фінансування з фондів ЄС. Вони (напрями) наступні:

Напрям 1. Застосовується до регіонів, що відстають у розвитку. До цієї категорії відносяться ті регіони, ВВП на душу населення яких складає менше 75% від середньостатистичного по ЄС. Акцент робиться на подоланні відсталості - прямі інвестиції для створення стабільних робочих місць, створення інфраструктури для економічного розвитку (транспорт, телекомунікації, енергетика), захист навколишнього середовища, упровадження програм по поліпшенню конкурентноздатності підприємств і т.д.

Напрям 2. Стосується в основному тих регіонів, де рівень безробіття вище середньостатистичного по ЄС і де спостерігається структурний спад у промислових галузях. У даному випадку застосовуються заходи для поліпшення інфраструктури, упровадження нового обладнання і т.д.

Напрям 5b. Передбачає економічну диверсифікацію депресивних і вразливих сільськогосподарських районів. Зокрема, застосовуються заходи для створення альтернативної діяльності в сільськогосподарських районах, куди можна було б залучити робочу силу.

Напрям 6. Розвиток малонаселених районів, де щільність населення складає менше 8 чоловік на 1 кв.км. (в основному стосується районів, розташованих на Крайній Півночі, у Фінляндії і Швеції).

Напрями, що мають загальнодержавне значення:

Напрям 3. Головна його мета - боротьба з хронічним безробіттям, вирішення проблеми зайнятості молоді, а також турбота про осіб, що можуть втратити роботу.

Напрям 4. Пов'язаний з адаптацією працівників у зв'язку зі змінами в структурі промисловості шляхом застосування превентивних заходів для боротьби з безробіттям.

Напрямок 6. Має на меті адаптацію сільського господарства і рибальства до реформи єдиної сільськогосподарської політики ЄС.

Що ж стосується принципів реалізації регіональної політики сьогодні, то вони також великою мірою повторюють ті принципи, що були закладені ще у 1989 році. До них додалися деякі дрібні моменти, які можуть дозволити спрямовувати регіональну політику до реалізації принципу "згуртування":

взаємодоповнюваність (щодо рівності фінансової участі ЄС та держави) партнерство (тісне співробітництво між Єврокомісією, країнами-членами ЄС і різними зацікавленими структурами);

планування (гарантує стабільність і прогнозованість дій ЄС);

спостереження за ходом реалізації програм (відповідно до домовленості між Єврокомісією і державою-членом ЄС створюється комітет спостереження за ходом реалізації програм, що може визначати умови надання фінансової допомоги і у певних випадках вносити зміни в початковий план кредитування);

регулярна оцінка ефективності реалізації програм, контроль за використанням засобів (мова йде про звітність держави перед Єврокомісією).

Однак регіональна політика має і свої складності.

По-перше, за час свого існування ЄС пережив чотири розширення. Зрозуміло, що постійне підключення нових країн неминуче тягло за собою не тільки розростання міжрегіональних диспропорцій, але і нові типи регіональних проблем.

По-друге, регіональна політика припускає необхідність вкладення величезних фінансових засобів, на що ЄС був готовий далеко не завжди, особливо в перші роки свого існування, коли вважалося, що інтеграція автоматично веде до вирівнювання міжрегіональних диспропорцій. Відповідно, і заходи регіональної політики вважалися другорядними.

По-третє, складність полягає в тому, що кожний напрямок регіональної політики має територіально виражений ефект. З'ясувалося, що зрозуміти, яким буде цей ефект у регіонах різного типу, а тим більше цей ефект врахувати і спробувати згладити його можливі негативні наслідки, украй складно, практично неможливо.

По-четверте, регіональний розвиток узагалі - процес дуже складний, багатофакторний, тому задати йому визначений напрямок вдається рідко. Така особливість веде до того, що результат заходів регіональної політики завжди буде відрізнятися від запланованого.

По-п'яте, складність полягає в тому, що перші результати з'являються через досить тривалий час після початку заходів регіональної політики. У цьому випадку регіональна політика вкрай несприятлива, оскільки люди, відповідальні за проведення тих або інших рішень у даній області, як правило, професійно не доживають до того моменту, коли вони можуть побачити результати своєї праці. Ця ж особливість має і зворотний бік: люди несумлінні мають усі шанси уникнути відповідальності за прийняті рішення, оскільки відповідати будуть уже їхні приймачі.

Нові завдання ставить перед регіональною політикою глобалізація економіки. У новому глобальному контексті перед регіональною політикою ставиться завдання не просто шукати і мобілізувати внутрішні ресурси регіону для підвищення його конкурентноздатності в масштабах ЄС, але і підвищення конкурентноздатності цього регіону у світовому масштабі.

Молодіжна політика в ЄС

В Європейському союзі підтримці і розвитку участі молоді в побудові Європи приділяється велика увага.

Треба відзначити, що молодіжна політика в Європейському Союзі (ЄС) потрапляє під компетенції держав-членів і в кожному з них реалізується по-своєму. Проте ЄС внесли ряд ініціатив за програмами і заходами, направлених на розвиток міжнародного молодіжного обміну, участь молоді в процесі ухвалення рішень, стимулювання активної участі молодих людей в житті європейського співтовариства.

Таким чином, молодь притягується до інтеграційного процесу.

Вперше завдання молодіжної політики були сформульовані в Договорі про Європейське Співтовариство в 1993 році. Одним з основних завдань Європейського співтовариства став розвиток академічної мобільності і міжнародного молодіжного обміну, а також залучення молоді до активної участі в житті співтовариства.

На основі цих договірних зобов?язань реалізуються спеціальні цільові програми.

Існують різні форми участі молоді в суспільному житті Європейського співтовариства. У багатьох країнах створені національні молодіжні ради, які об'єднують різні дитячі і юнацькі організації і співробітничають з органами державної влади з питань молодіжної політики. Також існують молодіжні парламенти при представницьких органах влади.

Щорічно проводяться спеціальні форуми і конгреси, присвячені актуальним проблемам суспільного життя.

Європейською Комісією підтримується спеціальний інтернет-портал, який містить інформацію про державні програми з питань молодіжній політиці, дані про молодіжні асоціації, парламенти і ради, освіту і можливість працевлаштування в країнах ЄС.

Основна мета подібних медіаресурсов - побудова діалогу з молоддю і залучення молодих громадян Європи до активної участі в житті співтовариства.

Молодь завжди була і залишається невід'ємною складовою політичного і соціального життя. Саме завдяки її активній діяльності в суспільстві відбуваються докорінні зміни. Молодь ніколи не залишається байдужою до будь-яких ініціатив з боку влади і гостро реагує на несправедливість. Маючи високий потенціал і можливості, створюються організації, які займаються вирішенням проблем різного характеру. Розвитку та діяльності молодіжної політики в Європі приділяють значну увагу та покладають на неї великі надії. Адже саме молоде покоління надихає інших на створення нових ідей, постійне вдосконалення та пошук подальших перспектив.

Рада Європи - це організація, що проводить кампанії з найболючіших для сьогоднішнього суспільства проблем. Наприклад, Варшавський саміт дав згоду на проведення Молодіжної кампанії, яка є частиною постійної боротьби проти расизму, дискримінації, антисемітизму та ісламофобії. У найближчі два роки більшу частину ресурсів сектора з питань молоді буде спрямовано на цю кампанію.

Голови держав і урядів держав-членів Ради Європи на зустрічі у Варшаві (травень, 2005 р.) дійшли згоди щодо низки заходів, які допоможуть Європі зустріти виклики століття. Серед висновків саміту - рішення розпочати кампанію з ліквідації усіх форм насильства по відношенню до дітей.

Дебати з приводу майбутнього Європи тривають постійно. Основна думка, яка є домінантною протягом останніх років у політичному житті Європи, є такою: ЄС повинен повністю інтегруватись з людьми, що живуть у Європі.

Надзвичайно важливим є залучення людей, яким належатиме завтрашня Європа, до обговорення питань про шляхи розвитку ЄС та впровадження нових форм та методів управління.

Європейський проект сам по собі ще дуже молодий, він досі формується та викликає немало дискусій. Для досягнення результату знадобляться амбіції та ентузіазм, відповідальність та готовність прийняти цінності, на яких ґрунтується ЄС.

Однією з важливих і вагомих течій в Європі, що може впливати на розвиток країн, політичну стабільність і вирішенням багатьох питань, є Молодіжна політика країн ЄС. Її представники мають широкі можливості і підтримку в боротьбі проти насильства в усіх його проявах та допомагають молоді навчитися розв'язувати конфлікти в суспільстві загалом, та в сім'ї і з самим собою зокрема.

Ефективними в цьому плані є молодіжні організації, в рамках яких молодь має змогу розвивати у собі солідарність, терпимість, лояльність, толерантність, готовність до міжкультурних діалогів та прагнення цивілізованих методів розв'язання конфліктів.

Але сама по собі молодіжна політика не в змозі розв'язати всі проблеми, що стосуються боротьби з насильством та насильницькою поведінкою, тому необхідною є спільна діяльність усіх сфер публічної політики. Молодіжна політика має сприяти такому співробітництву, бути активним його учасником, забезпечити проведення всіх заходів та програм, ініційованих іншими структурами публічного сектора, залучаючи до цього процесу юнацтво та молодіжні організації.

Структура Молодіжної політики в країнах ЄС

Молодіжна політика - це цілеспрямована діяльність, за допомогою якої вирішуються проблеми молоді та створюються умови, необхідні для становлення молодої особистості та її інтегрування в суспільне життя, а також досягається порозуміння між молоддю, суспільством та його окремими групами.

Усі дії МП є частиною більш широкого культурного співробітництва, яке сприяє активній діяльності Ради Європи з тих пір, як 50 років тому було ухвалено Європейську культурну конвенцію. Нині здійснюються різноманітні програми, що дають змогу Конвенції залишатися живим та дієвим інструментом для розвитку культурного співробітництва в Європі та поза її межами.

Європейська молодь

Відповідно до плану поширення населення, у Європі будуть проживати 75 мільйонів молодих людей віком від 15 до 25 років. Якими б не були відмінності між ними (їх статус, освіта, сім'я, доходи тощо), молоді люди сприймають себе повноправними громадянами, що мають відповідні права та обов'язки. Інвестування в молодь - це інвестування у наше суспільство (як сьогоднішнє, так і завтрашнє), тому воно є одним із ключових моментів у досягненні політичних цілей, що лежать в основі саміту ЄС в Лісабоні: зробити Європейську економіку „найбільш конкурентоспроможною та динамічною в усьому світі”.

Молоді люди чітко декларують, чого вони прагнуть: щоб їх голоси було почуто, щоб їх сприймали як повноправних учасників процесу; вони бажають відігравати провідну роль у будівництві Європи, впливати на обговорення шляхів її розвитку.

Настав час поставитися до молоді як до позитивної сили, що бере участь у розбудові Європи, а не як до „проблеми”. Інакше кажучи, необхідно надати молодим людям можливість виражати свої ідеї і в той же час - виховувати в них толерантність до ідей інших членів суспільства.

Фраза “Молодь - це наше майбутнє”, звичайно ж, звучить банально та шаблонно, однак банальність необов'язково є помилкою. Якщо ми хочемо, щоб Європа завтрашнього дня була живою, терпимою та існувала у злагоді з собою та іншими, робота з молоддю - це вдалий початок.

Громадська політика в ЄС

Відомі громадські діячі, представники органів державної влади та міжнародних організацій наголосили на необхідності вдосконалення українського законодавства, що регламентує діяльність неурядових організацій, і узгодження його з європейськими принципами та стандартами. Учасники обговорення звернули увагу на те, що чинний Закон "Про об'єднання громадян" необґрунтовано обмежує реалізацію права на свободу об'єднання. Штучні бар'єри обумовлюють дуже незначну кількість громадських організацій в України - 11 зареєстрованих організацій на 10 тис. населення, тоді як в Угорщині цей показник становить 46 на 10 тис. населення, а в Естонії - 201. У 2008 р. Світовий банк оцінив рівень громадської участі в Україні у 47%, що відповідає рейтингу Болівії, Замбії та Мозамбіку.

Головною вадою чинного Закону учасники заходу вважають штучне обмеження території, на яку розповсюджується дія громадської організації, через існування територіальних статусів, що забороняють діяльність громадських об'єднань у регіонах, де вони не були зареєстровані. Це обмеження не відповідає світовій практиці. Також громадським об'єднанням заборонено займатися господарською діяльністю, а це обмежує джерела фінансування та підриває фінансову стійкість громадських організацій. Натомість у розвинених країнах громадські організації мають право здійснювати господарську діяльність за умови, що вони направляють прибутки на виконання статутної діяльності

Присутні погодилися, що новий Закон про ГО має спростити порядок реєстрації неурядових організацій, надати громадським організаціям право захищати суспільно значимі інтереси та скасувати обов'язкові територіальні статуси. Цим вимогам загалом відповідає проект Закону України „Про громадські організації" від 14.11.2008 р. № 3371, розроблений Міністерством юстиції України за участю представників громадськості. Законопроект отримав позитивні висновки від Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, Представництва Організації Об'єднаних Націй в Україні та Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Як зазначив Максим Лациба, який представляв Український незалежний центр політичних досліджень, у документі враховано чимало пропозицій громадських організацій. Зокрема, тепер громадські організації можуть не лише захищати інтереси своїх членів, але й опікуватися інтересами більш широких суспільних груп. Спрощена система реєстрації і запроваджений єдиний реєстратор - Міністерство юстиції, термін реєстрації скорочений до 10 днів, а юридичні особи отримали право бути членами-засновниками.

Парламент планує розглянути урядовий законопроект у першому читанні 17-20 листопада ц. р. Експерти погодилися, що цей документ вимагає доопрацювання. Зокрема, треба зазначити, що обмежувати діяльність громадських організацій можуть тільки Конституція та закони України, що учасники громадських організацій не несуть відповідальності за зобов'язання останніх, а також врегулювати участь громадських організацій без статусу юридичної особи в цивільно-правових відносинах відповідно до ЦК.

Діяльність уряду Польщі

Громадську думку щодо інтеграції Польщі в Європейський союз вивчають від 1990 року. Бюро Комітету європейської інтеграції (БКЄІ) співпрацює з польськими та іншими європейськими організаціями, що здійснюють дослідження громадської думки.

Польський уряд від 1991 року провадить політику забезпечення доступу громадян до вичерпної інформації про ЄС. У країні було підготовано й видано Білу книгу1, що складалася з трьох частин: "Польща -- ЄС. Економічні аспекти", "Польща -- ЄС. Правові аспекти", "Польща -- ЄС. Наука та технологія".

1991 року також створено Центр європейської документації, де інформацію систематизують в електронному вигляді. У Центрі зберігають документи про найактуальніші проблеми європейської інтеграції. Втім, на жаль, ця інформація не є доступною широкому колу користувачів.

У середині 1997 року при Бюро Комітету європейської інтеграції відкрито Центр європейської інформації (ЦЄІ), завданням якого є інформування широкого загалу з питань інтеграції. Для поширення інформації про роботу БКЄІ та висвітлення процесу переговорів з Євросоюзом створено видавництво, у якому від жовтня 1998 року щомісяця виходить бюлетень "Інтеграція".

Попри те, за результатами досліджень, рівень суспільної підтримки процесу європейської інтеграції Польщі, що в березні 1997 року становив 72%, у грудні 1998 року знизився до 64%. Однією з причин послаблення громадської зацікавленості було саме слабке інформування суспільства щодо вигод і втрат від європейської інтеграції.

Програма інформування суспільства

Програму інформування суспільства (ПІС) польський уряд розробив і започаткував у травні 1999 року. Метою ПІС є посилення інтересу в суспільстві до проблеми європейської інтеграції, а також формування попиту громадян на цю інформацію. Важливим завданням Програми стало також вироблення позитивного ставлення суспільства до надання Польщі статусу члена ЄС через інформування громадян про наслідки вступу країни до Євросоюзу.

Цільовою аудиторією Програми є суспільство загалом, але пріоритетними експерти вважають такі групи:

осередки формування громадської думки (політики, представники преси, викладачі, священики, лідери громадських організацій та професійних спілок);

власники малих і середніх підприємств;

селяни;

студенти.

Найголовнішими партнерами уряду в здійсненні Програми інформування суспільства визначено недержавні організації (НДО). Співпраця уряду з НДО відбувається на засадах партнерства та побудови суспільного діалогу. Важливими партнерами органів державної влади є також органи місцевого самоврядування на рівні воєводств, повітів та ґмін. Тут співпраця полягає передусім у поширенні інформації та реалізації навчальних програм з використанням місцевої інфраструктури. Іншим ключовим партнером стали засоби масової інформації.

Головним джерелом фінансування Програми інформування суспільства є державний бюджет Польщі. Фінансування програми координує Бюро Комітету європейської інтеграції. Додаткові, проте невеликі, кошти для реалізації програми надає і Європейський союз. На потреби Програми, яка діятиме до 2003 року, передбачено виділити фінансування обсягом 40 млн. злотих (близько 50 млн. грн.).

Суспільний діалог та діяльність недержавних організацій

Однією з умов успішної реалізації Програми інформування суспільства є участь недержавних організацій у суспільному діалогу. НДО сприяють активнішому залученню громадськості до процесу європейської інтеграції такими способами:

підтримка діалогу про європейську інтеграцію через проведення конкурсів та координацію діяльності шкільних європейських клубів;

посилення інтересу громадськості до інтеграційної проблематики через залучення населення до організації "європейських днів" та інших заходів;

інформування суспільства на сторінках періодичних видань та в інформаційних центрах.

Найбільше активні недержавні організації долучилися до процесу розробки та впровадження Національної стратегії інтеграції (1997), Програми інформування суспільства (1999) та процедури визначення осіб, які увійдуть до складу делегації на переговорах Польщі з ЄС. Участь польських НДО у Програмі інформування суспільства виявляється, зокрема, у реалізації інформаційних проектів та створенні регіональних інформаційних центрів.

Для вироблення ефективної політики інформування суспільства щодо інтеграційних процесів насамперед потрібно визначити рівень обізнаності громадян з цими процесами.

За даними експертного опитування щодо процесу європейської інтеграції України, яке здійснив Міжнародний центр перспективних досліджень, 68% респондентів оцінюють рівень інформування щодо історії створення та нинішнього стану Європейського союзу й інтеграційних процесів в українській пресі як недостатній, а 11% респондентів вважають, що інформації з цієї тематики немає взагалі.

Щоб змінити ситуацію, належить зробити такі кроки:

залучити до процесу європейської інтеграції широкі кола громадськості, провадячи інформаційну та просвітницьку діяльність;

налагодити співпрацю та діалог між урядом, НДО, бізнесом і пресою з питань європейської інтеграції;

скласти урядову програму, спрямовану на інформування суспільства щодо ЄС, інтеграційних процесів, які відбуваються в країні, а також щодо вигод і втрат від впровадження інтеграційних програм;

активно шукати джерела фінансування для провадження інформаційної політики;

широко залучати НДО до процесу європейської інтеграції України, насамперед через вироблення спільних з урядом стратегічних документів.

Соціальні стандарти в ЄС

Моделі соціального захисту населення зарубіжних країн.

Незважаючи на істотні відмінності в соціально-економічній та політичній ситуації в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки, зарубіжний досвід соціальної політики має певне значення у формуванні ефективної моделі соціального захисту населення України. Цінність цього досвіду полягає у наступних положеннях:

приділеній великої уваги питанням соціальної політики та відпрацюванню оптимальних форм, методів і механізму соціального захисту різних верств населення;

профілактичній спрямованості підходів боротьби з бідністю та реальності діючих систем соціального захисту населення;

побудові механізму соціального захисту населення з урахуванням системоутворюючого фактора, втіленого у сукупності суспільних цілей та інтересів громадян;

реалізації соціальних програм на основі застосування їх належного наукового забезпечення, соціальної експертизи і моніторингу;

перенесенні акцентів у вирішенні проблем соціального захисту з центральних державних структур на регіональні, підвищенні ролі недержавних громадських організацій у реформуванні системи соціального захисту населення;

використанні в системі соціального захисту найбільш ефективних його форм та методів, раціонального співвідношення адресності і безадресності з урахуванням матеріального становища особи, сім'ї, окремих соціальних груп населення.

У сучасний період соціальна орієнтація ринку передбачає включення у його механізм спеціальної системи соціального захисту населення. В залежності від критеріїв побудови системи соціального захисту шведським дослідником Еспрінгом-Андерсеном усі промислове розвинені країни розподілені на Декілька типів.

Для першого -- ліберального типу характерне те, що соціальний захист відокремлений від вільного ринку і обмежується захистом осіб, які позбавлені певних доходів. Друга -- консервативна модель соціального захисту розглядається як класичний варіант соціального страхування, який враховує трудовий внесок людини. Для третьої моделі характерний зрівняльний підхід, коли допомога населенню надається незалежно від наявності інших доходів.

Слід зазначити, що результативність моделей соціального захисту населення визначається, перш за все, здійснюваною державою соціальною політикою. На думку вченого, політика, колишнього канцлера ФРН Людвіга Ерхарда, соціальна політика -- це політика не для мільйонерів, а політика для мільйонів. В умовах соціальної орієнтації ринку -- це посилення державного регулювання всіх сфер суспільства, і перш за все його економічної основи. Саме при Ерхарді у широкий науковий обіг увійшов термін «соціальна держава» у протилежність державі монетаристського типу. На відміну від монетаризму соціальна держава регулює суспільні процеси, у тому числі й ринок, здійснює соціальну політику в інтересах більшості народу. Отже, при такій моделі підсилюється вплив держави на механізм функціонування ринку шляхом різнобокої та взаємопов'язаної соціально-економічпої, валютно-фінансової, науково-технічної, інвестиційної та екологічної політики, що забезпечує необхідний розвиток виробництва та вирішення соціальних проблем суспільства. Стосовно такої моделі перевага віддається так званому індикативному плануванню, що передбачає встановлення замість директивних показників певних індикативних показників і параметрів. Але держава не має право обіцяти населенню неможливого. Прийняття соціальної програми базується на проектах фінансового, матеріального, організаційного, кадрового забезпечення.

«Німецьке чудо» було досягнуто, перш за все, завдяки вірному відбору соціально-економічної моделі розвитку суспільства, відповідності певних витрат (одна третина) від загального бюджету на соціальне забезпечення населення. Для охорони здоров'я здійснюється страхування на випадок хвороби. Так, усі працюючі з найму безробітні та пенсіонери відповідно до Закону про страхування підлягають страхуванню на випадок хвороби. З метою раннього виявлення певних хвороб передбачені профілактичні догляди різних груп застрахованих: дітей у віці до 4 років, жінок у віці від ЗО років та чоловіків у віці від 45 років.

Німецький варіант соціального захисту, який отримав назву соціальної ринкової економіки, викликає особливий інтерес, оскільки він поєднує високу економічну ефективність з розвинутою системою соціального захисту, яка заснована на певних принципах. Основним з них є надання економічної свободи, що служить стимулом високої продуктивності праці. Сам принцип складається з таких елементів: свобода споживання, відповідно до якої споживачі можуть вибирати будь-які товари чи послуги на свій розсуд; свобода виробництва і торгівлі (підприємства можуть виробляти ті товари і послуги, які потрібні споживачам); свобода вибору робочого місця; володіння і розпорядження приватною власністю. На принципі економічної свободи засноване децентралізоване економічне планування діяльності виробничих підприємств. Координація децентралізованого економічного планування в ринковій економіці виконується за допомогою ринкового механізму взаємодії попиту і пропозиції. Саме в цьому і полягає основна ідея ринкової економіки, а економічна свобода є руйнівною силою цієї економічної системи. Забезпечення дійсної конкуренції стало одним з важливих завдань держави. Якщо результати дії ринкового механізму стають неприйнятними з соціальної точки зору, то важливо забезпечити контроль з боку держави. За цих умов принцип економічної свободи доповнюється іншими принципами, характерними для соціальної держави.

У Німеччині існують різні елементи соціальної ринкової економіки, які дозволяють державі корегувати результати дій ринкових механізмів і колективних переговорів. Розподіл прибутків відбувається за допомогою податків. Громадяни з низькими прибутками звільняються від сплати прибуткового податку.

Цінним у німецькій моделі є те, що тут передбачені заходи з охорони праці, зокрема:

захист від незаконних звільнень з роботи;

охорона праці жінок (заборона жіночої праці в гірничо-видобувній і будівельній галузях, охорона праці матерів і вагітних жінок);

охорона праці молоді (заборона праці до 15 років, диференціація робочого часу і часу відпусток у залежності від пільг

на отримання професійної освіти);

захист працівників від виробничих і професійних небезпек (травм, надмірного шуму, отруєнь тощо);

регулювання робочого часу, заборона працювати у

вихідні і святкові дні.

Німецька модель заснована на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем, де відповідальність окремого підприємця замінена системою «обов'язкової» колективної відповідальності під контролем держави.

Стосовно застосування окремих положень німецької моделі в системі соціального захисту населення України могли б бути втілені принципи активної державної політики повної зайнятості. Досягненню цього сприяє і високий рівень професійної підготовки молоді, 75 % якої у віці від 16 до 19 років здійснює професійну підготовку у професійно-навчальних закладах.

Концепція «соціального ринкового господарства» Л.Ерхарда має багато спільного з поглядом іншого вченого, лауреата Нобелівської премії у 1974 р. - Г. Мюрдаля, засновника так званої шведської моделі соціалізму, який був прихильником соціальної орієнтації ринку, соціальне регульованої економіки, теорії соціальної держави та соціального партнерства. Особлива модель соціальної держави у Швеції засновувалась на складній системі прямих та непрямих податків, які вилучаються у населення.

На думку Мюрдаля, головне у «державі добробуту» -- це соціальний захист населення. Створення соціального захисту передбачає такі напрями діяльності держави:

забезпечення членів суспільства високим прожитковим мінімумом і надання матеріальної допомоги тим, кому внаслідок об'єктивних чинників вона необхідна; зупинення дії привілеїв стосовно тих, хто ріс має в них потреби;

створення умов, які дозволяють громадянам заробляти кошти для повноцінного життя будь-якими засобами, що не суперечать закону;

забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян у освіті, медичній допомозі тощо;

забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативного впливу ринкової економіки;

захист громадян від злочинних намагань;

захист громадянських та політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової, соціальної держави;

захист від політичного переслідування та адміністративного свавілля;

забезпечення свободи духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

створення сприятливого соціально-психологічного клімату як в цілому у суспільстві, так і в окремих осередках та структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

забезпечення максимальної стабільності громадського життя.

Для реалізації цих заходів соціального захисту необхідно вивчати, формувати і враховувати намагання людей, які, за оцінками Г. Мюрдаля, «дійсно належать до числа найбільш важливих соціальних явищ та у величезній мірі визначають історію».

Соціальний захист у Швеції забезпечується у відповідності з соціальним стандартом. Це значить, що при будь-яких життєвих негараздах кожна сім'я може розраховувати на життєвий рівень, який був у цій сім'ї до появи цих негараздів. Ця модель передбачає:

високий відсоток національного прибутку, акумульованого у держави, місцевих органів влади чи спеціальних інститутів, які займаються соціальним захистом населення;

високий рівень ефективності національної економіки;

високий рівень зайнятості та інвестицій, спрямованих на одночасне забезпечення певної зайнятості і стабілізації цін.

У Фінляндії згідно діючій Конституції цієї країни (ст. 19) кожен, хто не в змозі забезпечити собі існування, яке відповідає нормам людського достоїнства, має право на необхідне утримання та забезпечення. Законом гарантується кожному право на основне соціальне забезпечення під час безробіття, хвороби, непрацездатності, а також у випадку народження дитини та втрати годувальника. Органи громадської влади зобов'язані згідно закону гарантувати кожному достатнє соціальне і медичне забезпечення, а також сприяти зміцненню здоров'я населення, підтримувати можливості сім'ї та інших осіб, які відповідають за опікунство дітей, забезпечують благополуччя та розвиток особистості дитини.

Фундаментальною ознакою соціальної політики в Польщі та Чехії є принципова спрямованість на допомогу суспільства тільки в тих випадках, коли особа чи родина, які на неї претендують, не мають власних можливостей подолати економічну й фінансову скруту.

У Чехії діють три взаємодоповнюючі системи соціального захисту населення:

система соціального страхування (охоплює практично все населення країни і становить 10 % ВВП);

система державної соціальної допомоги (60 % населення і 2 % ВВП), що спрямована на попередження зниження доходів, у першу чергу сімей із дітьми;

система соціальної підтримки (4 % населення і 4 % ВВП), за якої держава гарантує мінімальний рівень підтримки соціальне вразливим прошаркам населення.

Приблизно 0,5 % населення цієї країни належать до маргінальних груп (безпритульні, біженці, бродяги тощо), які випали з суспільного життя. Таким категоріям надається відповідна допомога як державними, так і недержавними установами й організаціями.

Якщо в Чехії та Польщі в основу діючих систем соціального захисту закладають диференційований рівень прожиткового мінімуму з урахуванням складу сім'ї, то у такій високорозвиненій країні, як Нідерланди, ще з 1965 року відмовились від практичного використання прожиткового мінімуму. Мінімальний рівень державних гарантій у цій країні встановлюється виходячи з рівня мінімальної заробітної плати, яка визначається раз на рік, ґрунтуючись на механізмах соціального партнерства.

Для США характерна ліберальна модель соціального захисту населення, яка відокремлює соціальний захист від вільного ринку та обмежується захистом лише тих, хто позбавлений інших доходів. Згідно цієї моделі проблема соціального захисту розв'язується переважно на рівні підприємств і найманих робітників в особі профспілок. Разом з тим держава також направляє значну частину коштів на забезпечення соціального захисту населення. В числі заходів з соціальної підтримки населення США слід відзначити розробку програм професійної підготовки та перепідготовки кадрів: охоплення системою соціального захисту широких верств населення; надання допомоги тим, хто її потребує, у тому числі в натуральній формі (талони на безкоштовне отримання продовольчих товарів, субсидії па житло, безкоштовна медична допомога). До речі, у США людина обирає додаткову медичну послугу залежно від своїх прибутків.

Модель соціального захисту населення Японії базується на ефективних варіантах сучасного управління з «людським обличчям». У цій країні культивується мораль «Наше багатство -- людські ресурси», тому тут створюються належні умови для найбільш ефективного їх використання. Одне з важливих завдань -- встановлення нормальних відносин з працівниками, створення відношення до корпорації як однієї сім'ї. Фірми використовують відчутні виплати співробітникам на соціальні цілі та інші матеріальні і духовні стимули. Важливою складовою соціального захисту працівників є система довгострокового нежиттєвого найму та трудового стажу. Професійно-кваліфікаційне просунення по службі залежить перш за все від віку та стажу, потім враховуються всі інші показники. Чим більше людина працює в компанії, тим вища її заробітна плата, посада, пільги та пенсії, надбавки на утримання сім'ї, медичне обслуговування, соціальне страхування, оплату проїзду на роботу та інші.

Велика увага в Японії приділяється особам старшого віку та довголітнім (90 та більше років). Зокрема, кожна людина, яка досягає віку довголіття, отримує поздоровлення та цінний подарунок від імператора Японії.

Економічною основою моделі соціального захисту населення Японії є досягнення науково-технічного прогресу, який набув самопідтримуючого і самодостатнього характеру і став ключовим фактором економічного розвитку.

Систематизовані та узагальнені дані з характеристик різних моделей соціального захисту населення деяких зарубіжних країн світу наведено у табл. 1.10.

Слід зазначити, що реалізація моделі соціально орієнтованої економіки в Україні повинна передбачати підвищення рівня та ефективності соціального захисту населення, перехід до адресної соціальної допомоги, яка має бути диференційованою для різних верств населення. Блок-схема механізму реалізації моделі соціально орієнтованої ринкової економіки наведена на рис. 1.9.

37

Рис. 1.9. Блок-схема механізму реалізації моделі соціально орієнтованої ринкової економіки

Таблиця 1.10. Характеристика різних моделей соціального захисту населення деяких країн світу

Найменування моделі соціального захисту населення

Стислий зміст моделі соціального захисту

Німецька модель

Поєднує високу економічну ефективність з розвинутою системою соціального захисту, яка засіювана на свободі споживання (вибір товарів чи послуг на свій розсуд, свобода виробництва і торгівлі, вибір робочого місця, володіння і розпорядження приватною власністю. Держава використовує результати дій ринкових механізмів і колективних переговорів. Розподіл прибутків відбувається за допомогою податків. Громадяни з низьким рівнем прибутків звільняються від оплати прибуткового податку. В німецькій моделі передбачені заходи з охорони праці (регулювання робочого часу, заборона працювати у вихідні та святкові дні, захист працівників від виробничих і професійних небезпек, охорона праці молоді та жінок, захист від незаконних звільнень з роботи). Ця модель заснована на змітаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем, де відповідальність окремого підприємця замінена системою "обов'язкової" колективної відповідальності та контролем з боку держави

Шведська модель

Соціальний захист забезпечується на рівні нормального соціального стандарту. Ця модель передбачає високий відсоток національного прибутку, акумульованого у держави, місцевих органів влади, спеціальних інститутів, які займаються проблемами соціального захисту населення. Вона характеризується високим рівнем ефективності національної економіки, зайнятості та інвестицій, спрямованих на одночасне забезпечення повної зайнятості і стабілізацію цін

Американська модель

Соціальний захист вирішується переважно між підприємствами і найманими робітниками в особі профспілок. Разом з цим держава значну частку витрат спрямовує на забезпечення соціального захисту населення. Серед заходів соціальної підтримки населення слід відзначити розробку програм з професійної підготовки, перепідготовки кадрів, охоплення системою соціального забезпечення широких верств населення, видачу допомоги тим, хто її потребує, у натуральній формі (талони на безкоштовне отримання продовольчих товарів, субсидій на житло, безкоштовну медичну допомогу тощо)

Українська модель

Передбачає підвищення рівня та ефективності соціального захисту населення, перехід до адекватної соціальної допомоги, яка має бути диференційованою для різних верств населення. Соціально орієнтована економіка передбачає не лише соціальний захист, а й створення такого організаційно-скономічного механізму, який сприяв би зменшенню тієї частини населення, що потребує цієї допомоги. Модель спрямована насамперед на необхідність забезпечення соціальне гарантованого мінімуму задоволення потреб. Інструментом такої моделі є адресна соціальна політика, активна політика зайнятості

Отже, забезпечення реалізації стратегічного курсу реформ повинно бути пов'язано з соціальне орієнтованою економікою. З одного боку, їй мають бути притаманні плюралізм форм власності та розвинута система ринкових відносин, з іншого -- певний ступінь участі держави у забезпеченні ефективності економіки, регулюванні доходів населення та зайнятості, формуванні умов, що забезпечують задоволення соціальне значущих потреб усього населення.

Вплив влади на соціально-економічний стан ЄС

Ділення капіталістичних режимів на тих, які побудовані на невтручанні держави в економіку, соціально-демократичні, кланові і так далі є традиційною вправою. У меншій мірі досліджено питання про те, яким чином різні типи капіталістичних режимів впливають один на одного. Зрозуміло, в певних випадках характер подібного взаємовпливу очевидний (наприклад, коли МВФ або Усесвітній банк, керовані із США, як умова надання крупних кредитів вимагають від країн, що знаходяться у скрутному становищі, аби держава не втручалася в економіку). Проте незрідка такий вплив залишається непоміченим.

Це повною мірою відноситься до впливу, який надав Євросоюз на США і цілу низку інших країн в епоху, що послідувала за закінченням холодної війни. ЄС багато зробив для того, щоб поставити під свій контроль стандарти ведення бізнесу, на яких довгий час базувалася глобальна гегемонія американських корпорацій. Це -- заслуговуюча уваги історія, оскільки вона дає виставу і про процес переходу влади від США, і про те, яким потенціалом протидії - надзвичайно потужним у фінансовому плані, з добре організованими групами, що представляють приватні інтереси, - розташовує сучасне суспільство.

Два підходи до небезпеки токсичних речовин

Діапазон бізнес-стандартів, до яких по-різному личать ЄС і США, вельми широкий. Регулювання банківської діяльності, корпоративна бухгалтерська звітність, антимонопольне законодавство, торгівельні тарифи -- ось питання, по яких намічаються конфлікти між двома економічними наддержавами. Хоча епізодично сутички між ними і стають надбанням гласності, боротьба між ЄС і США в цих областях поки що далеко не заходила. Справжні сутички розвертаються у іншому місці - у сфері регулювання поводження з токсичними речовинами, що виникають в двох гігантських секторах економіки, -- в електронній і хімічній промисловості, включаючи галузі від косметики до виробництва покриттів, від виробництва пестицидів до пакувальної індустрії і так далі

Широкі суспільні рухи за контроль над забрудненням довкілля токсичними речовинами виникли в 1960-і роки, і не в Європі, а в США. Під їх тиском в 1970-і роки відбувалися певні переміщення у сфері законодавства, що особливо відноситься до забруднення атмосфери, але в 1980-і роки «рейгановская революція» відкинула ситуацію далеко назад і поступово закріпила положення, при якому інтереси великого бізнесу в США стоять вище за інтереси громадян. Якраз на піке епохи споживача, коли мало місце вибухове зростання об'ємів вироблення токсичних речовин, лобістам корпорацій удалося нейтралізувати систему контролю за їх зворотом. За останніх 70 років обсяг виробництва хімікатів в світі збільшився на 400 мільйонів тонн. У економіці США щодня утворюється близько 19 мільйонів кілограм хімічних речовин.

Колосальне зростання хімічної і електронної промисловості привело до того, що сучасне суспільство в цілому контактує з гігантським потоком потенційно небезпечних хімічних речовин від синтетичних з'єднань до рідкоземельних елементів, кожне з яких має шанси попасти в довкілля. В даний час вже неможливо заперечувати, що ця ситуація прямо позначається на здоров'ї населення. Наприклад, з біоакумуляцією хімічних речовин з продуктів косметичної і харчової промисловості зв'язаний значний відсоток захворювань раком молочної залози, а по оцінках Усесвітньої організації охорони здоров'я в світі більше 5 мільйонів смертей в рік частково або повністю пояснюються дією токсичних хімічних речовин. На рахунок цієї ж проблеми слід віднести і надзвичайну поширеність алергічних і ниркових захворювань, порушень неврологічного характеру, жіночого безпліддя.

Ризики, зв'язані з присутністю токсичних речовин в споживчих товарах, природно, повинні вести до посилювання відповідних заходів контролю, і найбільші зусилля в цьому напрямі, як правило, прикладав Євросоюз. На відміну від США і великої кількості інших країн, в ЄС визнали наявність потенційної загрози і прийняли заходи по боротьбі з нею. Євросоюз в цьому відношенні набагато випередив США. Причини такого положення зрозуміти неважко. У країнах Євросоюзу рахунку за медичне обслуговування оплачує державу, чого США, а також менш розвинені країни, всіляко прагнуть уникнути. В результаті в Євросоюзі інтереси держави і суспільства в тому, що стосується профілактики захворювань в цілому збігаються. І за останніх 10-15 років це єдність інтересів дозволила досягти вельми значних результатів.

Євросоюз на шляху до глобального контролю

У 2003-2006 роках в Євросоюзі були прийняті ряд знаменних законодавчих актів, таких як ROHS (Removal of Hazardous Substances - Ліквідація небезпечних речовин), WEEE (Waste Electrical and Electronic Equipment directive - Директива про відходи електричного і електронного устаткування), ELV (End of Life Vehicles - Завершення терміну експлуатації транспортних засобів) і REACH (Registration Evaluation, and Authorization of Chemicals - Реєстрація і оцінка хімічних речовин і ліцензування робіт з ними). Ці і ряд інших директив були прийняті всупереч безперервним гучним (і незрідка виразимим в грубій формі) запереченням з боку представників США, що відповідають за торгівлю, а також американських лобістів. Завдяки директивам ЄС виробники вимушені припинити використання широкого діапазону речовин, токсичність яких передбачається або є доведеною утилізувати значні кількості хімічно агресивних речовин із застарілої продукції і так далі

В результаті знайденого Євросоюзом в 2005 році статусу світового економічного лідера і внаслідок того, що ЄС випереджає США по товарообігу зі всіма континентами, окрім Австралії, законодавчі стандарти ЄС придбали величезну вагу у всьому світі. Повсюдно від Китаю ка Мексики і від Південної Кореї ка Канади різні країни прагнуть адаптувати власні стандарти під європейські, а виробники споживчих товарів докладають зусилля до того, аби використовувані ними компоненты і технологічні процеси відповідали вимогам Євросоюзу. Американські виробники також вимушені робити кроки до виконання цих вимог, а в тих випадках, коли у них це не виходить, їм доводиться стикатися з серйозними проблемами. Найбільш яскравий приклад - потужна кампанія проти генно-модифікованих продуктів, розгорнута за ініціативою ЄС. А оскільки американським сільгоспвиробникам нелегко обійтися без використання і виробництва генно-модифікованої продукції, особливо при вирощуванні кукурудзи і соєвих бобів, решта світу починає відмовлятися від імпорту цих культур із США. За період з 1996 по 2005 роки експорт кукурудзи із США в країни Євросоюзу скоротився на 99%.

Захід американської моделі

Зрозуміло, буде потрібно час, аби на основі бізнес-стандартів ЄС і їх локальних варіацій повсюдно поставити під контроль зворот токсичних речовин. Приклад партнерства держави і суспільства, що проте подається Євросоюзом, в цьому питанні надихає і породжує прагнення йому слідувати. У США, наприклад, при повній відсутності яких-небудь зусиль в цьому напрямі з боку Вашингтона, в багатьох штатах влади на місцевому рівні вже прийняли заходи по обмеженню звороту токсичних речовин.

В цілому, проте, можна передбачити, що США будуть дуже повільно засвоювати уроки на тему співпраці держави і суспільства, які викладає Євросоюз. У Америці переважання корпоративних інтересів настільки явно виражене, що чинити тиск на уряд з боку суспільства майже неможливо. І це справедливо не лише відносно хімічної промисловості. У своєму огляді конфлікту між Євросоюзом і США з питання про контроль за токсичними продуктами Леслі Тетчер пише: «Що оберігає status quo і американська система, що опирається інноваціям, робить вигіднішим інвестування в лобізм, чим в прогрес, і не визнає наявності пов'язаних з хімією погроз... Як ми бачимо на прикладі фінансової системи, американські «поборники вільного ринку» - просто флібуст'єри, які кидаються до держави по допомогу лише тоді, коли їм агукатимуться їх власні жадність, байдужість і лінь».

Висновки

Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити, що система стандартів в європейському просторі, а самє, захист прав людини- це цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати “людський вимір” до держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є визначеним нормативним виміром її соціально-культурної діяльності. Більш того, вони виступають як одна з найбільших культурних цінностей. При вивченні теорії прав людини неминуче її перетинання з багатьма дисциплінами: історією і теорією держави і права, усіма галузевими і процесуальними юридичними науками.

Сьогодні як ніколи гостро поставлено питання про міжнародно-правові гарантії дотримання прав людини. Та й навряд чи взагалі можна всерйоз сподіватися на дотримання відповідних стандартів у майбутньому без ефективного контролю за виконанням державами своїх зобов'язань у галузі прав людини. В той же час, потрібно пам'ятати, що при усій важливості і навіть необхідності міжнародно-правового регулювання окремих інститутів, зокрема цивільних і політичних прав людини, повинен дотримуватися принцип суверенітету держав.

Заказать работу без рисков и посредников








Хочу скачать данную работу! Нажмите на слово скачать
Чтобы скачать работу бесплатно нужно вступить в нашу группу ВКонтакте. Просто кликните по кнопке ниже. Кстати, в нашей группе мы бесплатно помогаем с написанием учебных работ.

Через несколько секунд после проверки подписки появится ссылка на продолжение загрузки работы.
Сколько стоит заказать работу? Бесплатная оценка
Повысить оригинальность данной работы. Обход Антиплагиата.
Сделать работу самостоятельно с помощью "РЕФ-Мастера" ©
Узнать подробней о Реф-Мастере
РЕФ-Мастер - уникальная программа для самостоятельного написания рефератов, курсовых, контрольных и дипломных работ. При помощи РЕФ-Мастера можно легко и быстро сделать оригинальный реферат, контрольную или курсовую на базе готовой работы - Принципи соціальної політики Євросоюзу.
Основные инструменты, используемые профессиональными рефератными агентствами, теперь в распоряжении пользователей реф.рф абсолютно бесплатно!
Как правильно написать введение?
Подробней о нашей инструкции по введению
Секреты идеального введения курсовой работы (а также реферата и диплома) от профессиональных авторов крупнейших рефератных агентств России. Узнайте, как правильно сформулировать актуальность темы работы, определить цели и задачи, указать предмет, объект и методы исследования, а также теоретическую, нормативно-правовую и практическую базу Вашей работы.
Как правильно написать заключение?
Подробней о нашей инструкции по заключению
Секреты идеального заключения дипломной и курсовой работы от профессиональных авторов крупнейших рефератных агентств России. Узнайте, как правильно сформулировать выводы о проделанной работы и составить рекомендации по совершенствованию изучаемого вопроса.
Всё об оформлении списка литературы по ГОСТу Как оформить список литературы по ГОСТу?
Рекомендуем
Учебники по дисциплине: Международные отношения и мировая экономика







курсовая работа по предмету Международные отношения и мировая экономика на тему: Принципи соціальної політики Євросоюзу - понятие и виды, структура и классификация, 2017, 2018-2019 год.



Заказать реферат (курсовую, диплом или отчёт) без рисков, напрямую у автора.

Похожие работы:

Воспользоваться поиском

Похожие учебники и литература 2019:    Готовые списки литературы по ГОСТ

Мировая экономика. Лекции
Международные валютно-кредитные отношения
Международный бизнес лекции
Международный бизнес лекции - 2



Скачать работу: Принципи соціальної політики Євросоюзу, 2019 г.

Перейти в список рефератов, курсовых, контрольных и дипломов по
         дисциплине Международные отношения и мировая экономика