-
Пройти Антиплагиат ©



Главная » Рефераты » Текст работы «Демократія»


Демократія

Політичний зміст демократії. Доктрина ліберальної демократії, її універсальність. Чи була пролетарська демократія?. Новітні концепції демократії. Законодавче конституювання відповідних інститутів демократії.

Дисциплина: Политология
Вид работы: реферат
Язык: русский
Дата добавления: 29.08.2007
Размер файла: 26 Kb
Просмотров: 2474
Загрузок: 6

Все приложения, графические материалы, формулы, таблицы и рисунки работы на тему: Демократія (предмет: Политология) находятся в архиве, который можно скачать с нашего сайта.
Приступая к прочтению данного произведения (перемещая полосу прокрутки браузера вниз), Вы соглашаетесь с условиями открытой лицензии Creative Commons «Attribution» («Атрибуция») 4.0 Всемирная (CC BY 4.0)
.

22

Зміст

Вступ 3

1. Політичний зміст демократії 4

2. Доктрина ліберальної демократії, її універсальність 6

3. Чи була пролетарська демократія? 12

4. Новітні концепції демократії 15

Висновок 22

Список використаної літератури 23

Вступ

У суспільній свідомості демократія ототожнюється з народо-владдям. Ця форма державного устрою з точки зору механізму вияву народного суверенітету виступає як пряма і як представницька демократія. Перша передбачає безпосе-реднє волевиявлення асоціації індивідів -- суб'єкта влади -- з тих або інших питань життєдіяльності цієї асоціації, наприклад, проведення референдуму. Апаратові влади від-водиться роль організатора волевиявлення і гаранта реалізації загальної волі. Саме на основі волевиявлення народу влада приймає політичні рішення, конкретизуючи й охороняючи громадську волю. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважними зборами народ-них представників (парламентами, національними зборами, конгресом), яких обирають суб'єкти влади. При цьому представницькі установи, їхня діяльність контролюється асо-ціаціями.

Поняттю "демократія" два з половиною тисячоліття. В міру розвитку і ускладнення політичного життя, появи різноманітних доктрин, що апелювали до демократії, її розуміння істотно змінювалося. Вже в античному світі це поняття тлумачилося по-різному, що зумовлювалося його природою.

Так, демократія відповідає людській потребі до саморе-алізації. Вона забезпечує свободу творчості, стимулює осо-бисту ініціативу. Демократія сприяє приходу до влади відданих народові людей, альтруїстів, яким в ідеалі тільки і можна довірити владу, проте не гарантує від захоплення влади користолюбцями з низькою мораллю, але сильних і спритних.

1. Політичний зміст демократії

Вузловою для розуміння демократії є проблема співвідно-шення влади більшості і захисту інтересів меншості, наро-довладдя і законів. Не випадково Платон і Арістотель розглядали демократію як "неправильну форму правління", "демос" ототожнювався з "охлосом" -- владою натовпу. Вони розрізняли демократію, регульовану законом, і демократію, при якій народ, тобто більшість, перебуває під впливом демагогів, що мають необмежену владу.

І нині серед політологів спостерігається різне бачення змісту демократії. Окремі з них вважають демократію в первісному розумінні неможливою, нераціональною навіть з точки зору народу. Інші вбачають її в елітарному правлінні.

Прикладом нового підходу, цінним внеском у теорію демократії є погляди К. Поппера, який відкидає як цент-ральне для політики питання, хто повинен правити. Оскільки немає впевненості в тому, що будуть обрані гідні правителі, центральним є питання, як звести до мінімуму шкоду, якої можуть завдати негідні правителі, які потрібно створювати інститути та механізми, здатні звести до мінімуму можливі втрати.

К. Поппер критикує інтерпретацію політики, в якій акцент зроблено на суверенітеті, включаючи і суверенітет народу. Виходячи з моральних настанов, він вважає, що взагалі ніхто не може бути сувереном, тобто володіти правом використовувати владу як забажає. І не тільки тому, що будь-яка суверенна воля схильна до помилок, а й тому, що ніякий суверен не може мати повного права робити все, що йому заманеться. К. Поппер відкидає концепції демок-ратії, які приписують особливу мудрість будь-кому або безпомилковість "голосу народному".

Ідеал народовладдя передбачає, шо громадяни повинні мати змогу впливати на політику тоді, коли того забажають; що бюрократи, а також обрані особи повинні розглядатися як слуги народу і вести себе відповідно; що закони і політика уряду повинні відображати цінності, бажання і пріоритети більшості і поважати при цьому права меншості.

Демократію К. Поппер визначає як систему, в якій правителі можуть бути замінені мирним шляхом, а тиранію-- як систему, де така заміна без кровопролиття неможлива. Забезпечуючи ненасильницьку реформу соціальних інсти-тутів, демократія дає змогу досягти розумнішого устрою нових інститутів.

Авторитет влади, держави грунтується на принципі, згідно з яким держава забезпечує рівний захист усім громадянам. Саме протекціонізм постає як розв'язання проблеми легі-тимності. Тому громадяни повинні підкорятися законові, брати на себе тягар громадських обов'язків. Дієвість закону не в санкціях, не в охоронній силі держави, а в готовності індивідів підкорятися законові, тобто в їхній моральній волі.

К. Поппер намагається довести, що демократія в звичай-ному розумінні -- це утопія, помилковий ідеал. У цьому розумінні він вважає демократію неможливою і небажаною. І звичайно, не можна не погодитися щодо помилковості тверджень, згідно з якими для розв'язання політичних проблем досить передати владу в "гідні руки". Цього зовсім недостатньо ні для забезпечення справедливості, ні для здорової політики. Досвід політичного життя підтверджує висновок К. Поппера про те, що "народовладдя" часто виявляється некомпетентним і обертається тиранією.

Нарешті, правильною є теза про те, що існуючі проблеми не обов'язково розв'язуються шляхом простої передачі ор-ганів влади в руки народу або його представників. Чітке розуміння цього звільняє розум для подальших пошуків.

Свою концепцію демократії К. Поппер розглядав як власний внесок у боротьбу з фашизмом, як захист свободи від тоталітаристських і авторитарних ідей. І це природно, оскільки те чи інше бачення демократії, її критеріїв є відбитком конкретних історичних умов. Саме вони визнача-ють підхід до центральної проблеми демократії -- співвід-ношення народовладдя і свободи людини.

2. Доктрина ліберальної демократії, її універсальність

Демократії, які існують нині в західному світі, тією чи іншою мірою грунтуються на принципах класичної лібе-ральної демократії, що сформувалися у XVIII ст. Шляхом тривалого пошуку політична думка знайшла в ній форму організації влади, яка найкраще покликана поєднати свободу, народовладдя і закон. І це відображено в її принципах.

Одним із головних є забезпечення свободи громадян. Ця свобода має два аспекти (Б. Констан). Політична свобода-- право активно і безпосередньо брати участь у колективному здійсненні влади, тобто в публічному житті. Саме це було притаманне республікам Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. Але маючи політичну свободу, людина не знала особистої громадянської свободи, була повністю підпоряд-кована владі всього суспільства.

Ліберальна демократія на перший план ставить грома-дянську свободу, тобто повну нез_алежність особистого життя індивіда від політичної влади. Йдеться про ряд особистих прав: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, друку, місця проживання, заняття, господарської діяльності, приватної власності та ін.

Ядром свободи є особисті права. Політична свобода виступає як засіб забезпечення громадянської свободи. Влада, що порушує громадянську свободу, стає тиранією і знижує правомірність свого існування. Звідси висновок -- політична влада не повинна бути абсолютною, незалежно від того, хто її здійснює -- монарх чи народ.

Лібералізм демократії означає свободу особи, визнану і гарантовану державою. Громадські сили можуть діяти тільки згідно з законом, перед яким усі рівні. Це "правління через закони, а не через людей". Передбачається юридичний контроль за виконанням законів. У зв'язку з цим виникають два запитання. Перше -- хто повинен мати політичну владу, друге -- які повинні бути межі політичної влади, незалежно від того, в чиїх руках вона знаходиться. Відповідь на перше запитання привела до ідеї демократії, відповідь на друге -- до ідеї лібералізму, згідно з якою держава, а в державі законодавча влада не можуть зазіхати на свободу особи, її безпеку, власність, свободу совісті, слова тощо. В цілому лібералізм і демократія мають на увазі один одного, так само як тоталітаризм і деспотизм.

Своєрідне розуміння співвідношення лібералізму і демок-ратії знаходимо у Н. Боббіо. Він наводить дві інтерпретації поняття "свобода". Перша -- свобода як право людини не бути зобов'язаною здійснювати певну дію. Це передбачає резервований за індивідом простір, який не може бути ніким зайнятий -- ні іншими суб'єктами, ні державою ("запере-чення свободи"). Друга -- свобода як обов'язок людей підкорятися тільки законам, у розробці яких вони самі беруть участь ("позитивна свобода"). Перша інтерпретація, на думку Н. Боббіо, властива лібералізмові, друга -- демократії.

Відповідно у "ліберальній державі", хоча і залишається втручання публічної влади в справи суспільства, та воно зведене до мінімуму. Демократична держава, вважає Н. Боббіо, передбачає передусім поширення органів самоуп-равління. Ліберальна держава не обов'язково є демократич-ною, а демократична -- ліберальною. Лібералізм детермінує межі влади та функції держави. Демократія першочергового значення надає проблемі розподілу влади.

Другою засадою ліберальної демократії є принцип згоди і громадянського консенсусу. В його основі лежить ідея "суспільного договору". Люди, вважав Б. Спіноза, свідомо поступаються частиною своєї природної свободи і згоджу-ються підкорятися верховній владі і сукупній могутності всіх, яка незмінне перевищує силу кожної окремо взятої людини. Дж. Локк підкреслював, що добровільна політична спільність людей покликана надійно забезпечити природні права, рівність і свободу, захист особи та її власності. Більше того, як підкреслював Ж.-Ж. Руссо, згода людей -- основа всякої законної влади. Відображенням цього є суспільний договір: кожна людина віддає свою особу під вище керів-ництво загальної волі і тим самим стає її учасником. Уся влада переходить до суверена, утвореного учасниками згоди. Отже, суверенітет належить народові. Якщо природна свобода обмежена силою окремого індивіда, то громадянська свобода, яка виникає на грунті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена. Люди стають рівними в силу права і згоди.

Із двох попередніх принципів випливала вимога здійс-нення поділу влади. Ш. Монтеск'є писав, що політична свобода може бути виявлена лише там, де немає зловжи-вання владою. Для попередження цього необхідно, щоб одна влада стримувала іншу. Коли ж законодавча і виконавча влада з'єднуються в одному і тому ж органі, не може бути свободи. Не може бути свободи і тоді, коли судова влада не відокремилась від законодавчої і виконавчої. І настане кінець усьому, якщо одна і та ж особа або орган, дворянський чи народний за своїм характером, здійснюватиме всі три види влади.

Самого поділу влад ще недостатньо для забезпечення суверенітету народу. Потрібні відповідні механізми їх зба-лансування і взаємодії. Специфіка таких механізмів великою мірою визначає і різновиди демократичних режимів.

Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього во-левиявлення народу. Стосовно XX ст. мається на увазі: надання виборчого права всім громадянам, починаючи з раннього віку; імперативний мандат обранцям народу, що безпосередньо підзвітні своїм виборцям, які можуть відкли-кати їх; однопалатні народні збори, які на короткий час призначають виконавчі органи; відмова від принципу поділу влад як такого, що віддаляє владу від виборців; призначення адміністраторів із числа народних обранців тощо. Проте найбільш розвиненим і самостійним інститутом ліберальної демократії є представницька демократія, класична форма якої -- парламент як виборчий представницький законодав-чий орган.

Забезпеченню свободи повинна служити система противаг різних гілок влади. Передбачається, зокрема, що діяльність уряду і представницьких органів періодично заперечується на засадах змагання. Таке забезпечення громадянського суверенітету влади регулюється правилами змагання, умови якого постійно охороняються від порушень. Це зумовлюється існуванням багатьох партій, покликаних узагальнювати різні інтереси і погляди, політизувати їх. Тобто демократія на засадах громадянського консенсусу не виключає протибор-ства. Вона надає йому інституціональних форм.

Ліберальна демократія заперечує беззаконня. Суверенітет народу здійснюється тільки в межах, встановлених консти-туцією. Тому як синонім використовується поняття "кон-ституційна демократія". Конституція узаконює державні організаційні інститути, покликані забезпечити реалізацію принципів ліберальної демократії. Такі державні структури стабільні.

Але змінюється соціальна структура, а її складові -- різні соціальні групи, класи посідають неоднакове місце в системі владних відносин; якісь із них є панівними. Не залишається попереднім конкретне бачення постулатів лібе-ральної демократії, насамперед оптимального поєднання сво-боди і демократії. Як зазначає К. Ясперс, немає остаточної стадії демократії і політичної свободи, при якій усі були б задоволені. Постійно виникає конфлікт, коли індивід відчуває обмеження, виходячи за межі гарантованих, рівних для всіх можливостей, коли стримується вільна конкуренція. Ніколи не буває повністю задоволена воля до справедливості. Проте коли під загрозою політична свобода, доводиться змиритися. Політична свобода завжди досягається ціною чогось і част-ково ціною відмови від важливих переваг особистого харак-теру.

Розвиток теорії демократії, її збагачення є природним процесом. І життєздатність існуючих конституційних демок-ратій виявляється в здатності адаптуватися до цих змін без зламу існуючих базових інститутів. Йдеться про систему поправок до конституції, можливість зміни виборчої системи. І тут важливу роль відіграють політичні партії, в тому числі опозиційні, різноманітні асоціації, групи тиску, інші недер-жавні політичні утворення. Така стабільність базових дер-жавних інститутів демократії і, разом з тим, наявність налагоджених механізмів сприйняття і реалізації прийнятих громадськістю нових концепцій народовладдя є важливою умовою політичної і загальної стабільності відкритого сус-пільства.

Б. Гуггенбергер підкреслював, що центральною тезою цієї теорії є відповідальне правління, уряд, здатний приймати рішення і нести за них відповідальність. Отже, головне не стирання відмінностей між правителями і підданими, а утворення реальної основи для прийняття відповідальних рішень. Демократія насамперед ставить за мету створити умови і можливості для чіткого втілення принципу відпові-дальності при меншій увазі до принципу співучасті.

Такі основні постулати ліберальної, або класичної, де-мократії як універсальної цінності, незалежної від існуючого суспільно-політичного ладу, його ідеологічних настанов. Інша справа, що постулати цієї демократії реалізуються в конк-ретному суспільстві, при певному співвідношенні існуючих у ньому політичних сил.

Саме завдяки універсальності теорія доктрини ліберальної демократії здатна до саморозвитку. Дедалі більше вона набуває характеру плюралістичної демократії, головною ри-сою якої, на думку політологів, є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. При-чому цей процес на всіх рівнях здійснюється за участю народних обранців. У свою чергу, народним масам відомі проблеми, які обговорюються, і вони мають змогу впливати на процес прийняття важливих рішень.

Проте багато сучасних політологів не ідеалізують таку демократію, хоча вважають її кращою і найбільш справед-ливою формою правління, що будь-коли існувала в цьому, завжди далекому від досконалості, світі. К. Поппер, наприк-лад, розглядає її як систему з найбільшими можливостями для самовдосконалення. Обґрунтовується також положення про те, що ліберальна демократія -- єдиний етично ви-правданий тип соціального режиму, оскільки сама держава не тільки існує для своїх громадян, а й, згідно з "гу-маністичною теорією справедливості", забезпечує їм свободу. Демократія -- благо, тому що дає змогу тим, хто зазнав кривди, несправедливості, змінити правителів, що припусти-лися помилок.

Разом з цим К. Поппер захищає ліберальну демократію як найбільш ефективний тип режиму -- за аналогією з умовами ефективності наукових методів. Так, прогрес у науці відбувається шляхом висування сміливих гіпотез щодо істинного стану справ і елімінації помилок. При цьому експерти не застраховані від помилок, а самі неосвічені можуть бути потенційними джерелами істини. Тобто по-чатківець може бути у більш вигідній позиції щодо виявлення істини, аніж досвідчений експерт. Це ж повною мірою стосується політики. Як і наука, вона не застрахована від помилок, прорахунків тих, хто при владі.' Тому думки простих громадян повинні розглядатись як потенційне дже-рело політичного критицизму. Подібно до того як розвиток науки неможливий без демократії, наголошує К. Поппер, так і в політиці демократія виступає як найбільш дієва форма правління.

З урахуванням нагромадженого досвіду і реального стану суспільства визначаються умови функціонування ліберальної демократії. Вона вимагає, на думку М. Дювержс, по-перше, максимального консенсусу між усіма партіями, незважаючи на їхні розходження. Особливо необхідно, щоб вони були згідні співіснувати протягом тривалого часу. Якщо цього не буде, то кожна із них намагатиметься, ставши правлячою, зловживати владою і нищити інші партії, знищуючи тим самим плюралізм. По-друге, передбачається, що боротьба класів (як і рас, націй тощо, проте останні менш можливі і мають менш загальний характер) не повинна переходити певної межі чи тому, що нерівність і матеріальне гноблення ще занадто сильні, чи тому, що усвідомлення цієї нерівнос-ті і гноблення не дуже загострені, а ті, що їх зазнають, не мають ще засобів боротьби. Він зазначає, що сучас-не суспільство споживання можна віднести до першого випадку.

Якщо мають місце і перший, і другий фактори, тобто коли матеріальне гноблення відносно невелике, а класова свідомість така ж, то можливий значний соціальний кон-формізм, який теж загрожує плюралізмові з іншого боку.

3. Чи була пролетарська демократія?

Звичайно доктрина ліберальної демократії і політична ре-альність не збігаються. І це підтверджується політичним досвідом західного суспільства. В XIX ст. і навіть на початку XX ст. розбіжність між принципами ліберальної демократії та їх втіленням у життя була особливо разючою. Своєрідною реакцією на це стало виникнення "пролетарської демократії" в перші десятиріччя XX ст.

Ця доктрина грунтувалася на марксистському класовому підході -- вона розглядалась як антитеза "буржуазної демократії". Загальнолюдська цінність ліберальної демократії відкидалася. Ставилась мета подолати властивий тогочас-ному суспільству значною мірою формальний характер сво-боди.

Згідно з "пролетарською" доктриною, демократія і свобода передбачалися тільки для "трудящих мас", насамперед для пролетаріату. При цьому бралася до уваги тільки політична свобода. Про громадянські свободи взагалі не йшлося. Для всіх інших громадян демократія не передбачалась або обме-жувалася. Тобто фактично відкидався як універсальний принцип політичної рівності і свободи, без якого, власне кажучи, від демократії нічого не залишалося, тим більше, що проголошувалася диктатура одного класу -- пролетаріату стосовно іншого -- поваленої буржуазії. Фактично ставилася мета поєднати несумісне. Замість загальногромадянського консенсусу підвалиною політичного устрою проголошувався союз робітничого класу і селянства, спрямований проти повалених експлуататорських класів. При цьому йшлося про союз, в якому провідна роль відводилася робітничому класові. Загалом така "демократія" набувала класового конфрон-таційного характеру, і на цьому наголошувалося. Перевага "пролетарської демократії", на думку адептів, полягала в тому, що в Радах трудящі зможуть зосереджувати в_ своїх руках не тільки законодавчу владу і контроль за вдисонанням законів, а й безпосереднє здійснення законів, тобто вико-навчу владу. Отже, заперечувався фундаментальний принцип поділу влад, без якого неможливе народовладдя. Це відкри-вало шлях тоталітарній узурпації влади.

Заперечувався соціальний і політичний плюралізм. Вва-жалося, що диктатура пролетаріату можлива тільки через "марксистсько-ленінську партію". Така партія розглядалась як державна структура, а не громадська організація.

Отже, навіть як доктрина "пролетарська демократія" була хибна за своїми принциповими засадами. Означала відхід від справді демократичних традицій і тогочасних здобутків людської цивілізації, відкривала шлях до встановлення то-талітарних диктатур, відчуження народних мас від влади. Не випадково проти цієї доктрини виступив марксист-європеєць К. Каутський, за що був звинувачений В. Леніним у ренегатстві.

Практична реалізація доктрини "пролетарської демок-ратії" призвела до встановлення тоталітаризму. Власне ка-жучи, і диктатури пролетаріату не було. Ради перестали бути фактично органом безпосередньої демократії. Насправді була встановлена диктатура партійно-державної номенкла-тури. Отже, "пролетарської" демократії не було ні доктри-нально, ні реально, про що засвідчує досвід усіх країн "реального соціалізму".

Природно тому, що від цієї доктрини (пізніше вона була проголошена "соціалістичною демократією") відсахнулися навіть ті західноєвропейські ліві політичні сили, які більш-менш відчували себе незалежними від КПРС.

У маніфесті єврокомунізму було записано, що метою іспанських, французьких та італійських комуністів є побу-дова суспільства плюралізму політичних і соціальних сил, гарантія розвитку всіх індивідуальних і колективних свобод: свободи думок, їх вираження, свободи об'єднань і зібрань, свободи демонстрацій; свободи профспілок, їх автономії і права на страйки; недоторканості приватного життя, поваги загальної рівності і можливості демократичної зміни біль-,шості, свободи релігії та ін. Тобто наголошувалося на ліберальній спадщині, яка була чужа тоталітарним режимам "реального соціалізму".

Доктрина "пролетарської демократії" -- результат примі-тивно спрощеного, неадекватного дійсності марксистського бачення історичного поступу. Як зазначає Г. Лассуелл, марксисти проголошували, що єдино можливим шляхом утвердження демократії є повалення капіталізму. Вони вва жали, що капіталістичний спосіб організації продуктивних сил вже нездатний розширювати сферу людської свободи. Навпаки, марксисти були впевнені, що невблаганний наступ монополій душитиме свободу, але тільки до того часу, поки не відбудеться неминучий тріумф революційного проле-таріату.

М. Дюверже писав, що марксистський поділ свобод на формальні і реальні справедливий тільки частково. Правиль-но, що проголошені західними режимами політичні свободи залишаються формальними для переважної'частини народу через відсутність достатнього рівня життя, достатньої рівності і достатньої політичної рівноваги. Проте вони можуть стати реальними свободами, тому не слід починати з того, щоб скасувати ці свободи, як це передбачалось "пролетарською" демократією.

Західні політологи, в тому числі соціал-демократичного напряму, виходячи з універсальності ліберальної демократії, не поділяють її на буржуазну і пролетарську; соціалістичну. Основа поділу визначається механізмами здійснення наро-двовладдя.

Звичайно, доктрина ліберальної демократії в її сучасному баченні не позбавлена глибоких суперечностей, а отже, є об'єктом удосконалення. Наприклад, перед політологією з усією гостротою постали питання про зміст демократії. Нові проблеми з'явилися у зв'язку з переходом від постінду-стріального до інформаційного суспільства, зростанням ролі засобів інформації в політичному житті. Особливий аспект проблеми демократії породили глобальні процеси усунення тоталітаризму.

4. Новітні концепції демократії

У західному світі нині поширені численні концепції демок-ратії. Всі вони тією чи іншою мірою враховують характер суспільства як постіндустріального. Більшість політологів виходить з того, що основною характеристикою демократії є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади, тобто процес цей на будь-якому рівні здійс-нюється за участю обраних представників народу. Намагання представницьких' органів влади при розв'язанні життєво важливих питань, спроби вирішити їх бюрократичним шля-хом, поза контролем народу та обраних ним представників сприймаються як несумісні з демократією.

Дослідження дали підставу теоретикам демократії зробити висновок, що індивід набуває свої ідеї, цінності і мотиви в групах і через взаємодію різних груп. З'ясувалося, що і в політичній сфері індивід реалізує себе тільки через іденти-фікацію з групою. Таким чином у представницькій демок-ратії індивід виявився відчуженим від реального політичного процесу і його політична участь стала опосередкованою.

У зв'язку з цим значну увагу до себе привертає проблема участі в політичному процесі. Дж. Алмонд, С. Верба тлумачать її як спосіб досягнення впливу в суспільстві. Учасник процесу -- "звичайний громадянин", який хоче стати "впливовим громадянином". Взагалі для багатьох -- це епізодичний акт вияву приватного інтересу.

Політична участь як чинник владних відносин розціню-ється неоднозначне. Одні політологи вважають, що розши-рення демократичної участі -- це надійний шлях легі-тимізації політичної влади, усунення насильства при роз-в'язанні політичних проблем і надійний засіб поставити у належні рамки конкуренцію між різними партіями. Інші вбачають у надмірному розширенні політичної участі загрозу демократичним інститутам. Вважають, що політичну участь громадян слід звести до мінімуму, щоб зберегти знаряддя прийняття рішень у руках тих, хто більш інформований і ефективніше підтримує демократичні цінності.

У 60-ті--на початку 70-х років найбільш впливовою і такою, що поділялася більшістю політологів, була плю-ралістична концепція демократії або політичного плюралізму. Вона грунтувалася на впевненості, що сприйняття передусім власної користі або вигоди належить до нездоланних рис людської природи. З цієї причини гомогенність мислення і волевиявлення не є вихідним пунктом будь-якої полі-тики.

Такою засадою може бути лише врахування і можливо більш повна репрезентація різних за св'оїм внутрішнім спрямуванням інтересів і думок. Тільки при арбітражі наявних протиріч, у процесі, з одного боку, спільних, а з іншого -- конфліктних дій виникає своєрідне "всезагальне благо з досвіду". З таким баченням демократії не можна не погодитися.

Викладена у працях Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарен-дорфа, Р. Даля плюралістична концепція виходить з того, що сучасне західне суспільство складається з різних взаємо-діючих страт. Вони виникають у результаті спільності тих чи інших інтересів (професійних, вікових, матеріальних, духовних, релігійних тощо). Оскільки ці інтереси не анта-гоністичні, то і відносини між стратами позбавлені анта-гонізмів.

Для відображення спеціальних інтересів створюються відповідні зацікавлені групи -- "групи тиску". Це професійні спілки, асоціації підприємців, пацифістські та патріотичні організації, релігійні, спортивні і культурні об'єднання. Кожна "група тиску" діє в своїх власних інтересах, а не керується якоюсь спільною метою. Для задоволення інтересів соціальних страт, які вони представляють, "групи тиску" беруть участь у політичному житті, використовують загальне виборче право, право на об'єднання в політичні партії і громадсько-політичні організації, намагаються одержати до-ступ до засобів масової інформації з метою формування відповідної громадської думки.

Прийняття урядом тих чи інших політичних рішень у таких умовах є результатом взаємодії різних політичних сил, їх конкуренції. У зв'язку з цим політична система розглядається як певний баланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними та іншими групами й асоціаціями. Кожна з них впливає на формування політики, проте жодна не має монополії на владу. Відбувається дроблення політичної влади між урядо-вими і неурядовими інститутами. Різноманітні громадські інтереси, в тому числі інтереси трудящих, таким чином максимально враховуються. Вважається, що завдяки такому плюралізмові здійснюється народовладдя.

Така структура політичної влади дає змогу групам, які вважають, що здійснювана політика не відповідає їхнім інтересам, домагатися обговорення їхніх проблем з метою перегляду і прийняття відповідних політичних рішень. Дер-жава за цих умов покликана тільки узгоджувати інтереси різних груп населення, забезпечувати їм вільну політичну конкуренцію.

При всій стрункості теорія плюралістичної демократії має внутрішні протиріччя і слабкі місця. А. Мігранян, зокрема, зазначає, що згідно з цією теорією певні групи прагнуть досягти для задоволення своїх потреб якихось привілеїв і пільг. І це необхідно хоча б в інтересах бідніших, нижчих верств. Але закріплення будь-яких привілеїв і пільг для тих чи інших соціальних груп суперечить основоположній вимозі доктрини ліберальної демократії -- індивідуальній рівності всіх громадян перед законом.

Розширення участі різних груп у політиці, згідно з вимогами теорії плюралістичної демократії, може спричини-тися до фрагментації політичного процесу, що ставить під загрозу свободу. Порівнюючи свободу з "головою", а рівність з "хвостом" теорії ліберальної демократії, Дж. Сарторі попереджав, що подальше розширення рівності призведе до того, що "хвіст з'їсть голову" і Захід залишиться з демок-ратією без лібералізму. Утвердиться рівність, але без свободи.

Існує ще й таке реальне протиріччя. Згідно з теорією, з одного боку, бажаним є активне залучення до групової або партійної діяльності якомога більшої кількості громадян. А з другого боку, більшість із них приречена на роль пасивних учасників політичного процесу, оскільки головні рішення приймаються лідерами "груп тиску" або партій.

Не можна не враховувати і того, що нереальною є установка теорії політичного плюралізму на те, що все населення буде представлене в "групах тиску", що ці групи будуть приблизно рівними за своїм впливом. Немає також реального підтвердження тому, що бізнес будь-коли втратить свій політичний вплив.

Тому не випадково, що нині теорія плюралістичної демократії переживає кризу. Політологи ліберального спря-мування дедалі більшою мірою звертаються до теорії пар-тисипітарної демократії (демократії участі). На відміну від інших ліберально-демократичних концепцій вона ставить своїм завданням досягти більшої дієвої свободи й рівності. Зазначимо, що антидемократична позиція мас -- то не іманентне притаманна народові риса, а результат його недостатньої освіченості, економічної нерівності, відсутності змоги ефективно впливати на політику. Ставиться вимога розширювати політичну участь нижчих верств, а з цією метою підносити їхній загальний культурний і освітній рівень, залучати до основ політичної культури.

* Прихильники партисипітарної демократії вважають, що можна запобігти обранню легальним шляхом тиранічного правління через некомпетентність більшості народу. Для цього не обов'язково виключати з політичного процесу народні маси. Більш дієвим є встановлення інституційних перешкод для появи тиранії. Мається на увазі добре інфор-мована громадськість, здатна здійснювати демократичний контроль через загальні вибори і представницький уряд.

Вважається, що широке залучення освічених громадян до політичного процесу, децентралізація і контроль над прий-няттям важливіших рішень поліпшать перспективу досягнен-ня дійсної свободи і рівності або хоча б примирять іманентні суперечності цих понять у теорії і на практиці. І це природно, оскільки демократія можлива лише за умови, що громадяни колективно формують політичні альтернативи, а не просто реагують на політику, визначену без їхньої участі. Отже, йдеться про вірність центральній ідеї ліберальної демократії -- здатності простих людей управляти собою. Згідно з теорією партисипітарної демократії, той, хто обраний до представницьких органів, повинен виражати не свої думки з тих чи Інших питань політики, а думки людей, які його обрали.

Оскільки усвідомлюється неможливість у нинішніх умовах переходу до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації, в якій би поєднувалися елементи прямої демократії з представницькою. Мається на увазі, що демократія участі повинна бути організована як "пірамі-дальна система" з прямою демократією в основі і демок-ратією делегатів на кожному рівні вище від основи (К. Макферсон). Висловлюється думка про можливість ви-робити загальну волю на рівні робочого місця, комуни, товариства. На більш високому рівні ради делегатів повинні виступити в ролі посередників і формувати загальну волю. Лідерові пропонується обслуговувати інтереси членів ор-ганізації, що висунули його, а отже, перебувати під жор-стким контролем з боку громадськості. Вирішальним кри-терієм оцінки лідера є те, наскільки його дії сприяють досягненню кінцевої мети суспільства (Дж. Вольф).

Однією зі спроб вийти з протиріч теорії плюралістичної демократії є сформульована Р. Далем теорія поліархії -- множинності центрів влади, а отже, і елітних груп у демократичному суспільстві. Тобто мається на увазі, що замість єдиного центру суверенної влади повинна бути множинність таких центрів, жоден з яких не може бути повністю суверенним. Демократичною вважається система, в якій влада дисперсна на противагу владі небагатьох -- диктатурі.

Р. Даль вважає, що термін "демократія" придатний лише для характеристики ідеального стану суспільства. Дійсний стан системи, що наближається до ідеального стану -- то поліархія. Звичайно, і така система не позбавлена вад порівняно з демократією. Але вона краща, ніж безмежна влада більшості, або влада еліти. Загалом, на думку Р. Даля, демократія і автократія -- це більш-менш теоре-тичні утворення. У завершеному вигляді вони фактично ніде не були реалізовані.

Доктрина поліархії виходить із того, що, згідно з вимо-гами ліберальної демократії, консенсус і політична рівність повинні бути активними і такими, що розвиваються. Для цього кожний громадянин повинен володіти невід'ємним правом формулювати і відкрито демонструвати, кому він надає перевагу. Саме це збільшує і гарантує можливість рівності в управлінні суспільством.

Поліархія поліпшує і доповнює принципи демократії, управління більшості шляхом удосконалення системи народ-ного представництва, міцнішої гарантії прав меншості, ви користання електорального та Інших пристроїв для уп-равління представників більшості, усунення різних видів політичної нерівності.

Від гегемоністського управління еліт поліархія відрізняє-ться кількістю можливостей для опозиції заперечувати уря-дову поведінку, кількістю відкритих конфліктів між політич-ними лідерами, а також відкритим змаганням на підтримку претендентів на лідерство, особливо за допомогою виборчого голосування, періодичним проведенням місцевих і націо-нальних виборів за участю політичних партій, що змага-ються.

Однією із поширених є доктрина корпоративної демок-ратії. Вона виникає в зв'язку з появою і утвердженням організацій бізнесу і робітничого класу, які захищають інтереси не окремих підприємців чи робітників, а корпора-тивні інтереси всіх членів відповідних організацій. У зв'язку з цим виникає корпоративізм як напрям політології. Він є відображенням формування інституційного механізму для вироблення політики за участю представників політичної еліти країни і лідерів обмеженої кількості могутніх ор-ганізацій, тобто еліти бізнесу і профспілок. При такій взаємодії корпоративні організації набувають монопольного права представляти інтереси всіх членів відповідних корпо-рацій в обмін на прийняття на себе деяких обмежень, визначених державою.

Концепція корпоративної демократії має точки зіткнення з теорією політичного плюралізму. Вона визнає наявність центрів сили поза органами державної влади. Проте їх дія поза державним контролем вважається деструктивною. Але головна відмінність полягає в іншому. Плюралісти вважають, що конкуруючі "групи тиску" впливають на вироблення державної політики. Корпоративісти, навпаки, виходять з того, що тільки обмежена кількість не конкуруючих, ієрар-хічно організованих і таких, що знаходяться під контролем держави, груп, впливають на формування і проведення політики.

А взагалі деякі політологи вважають, що теорія корпо-ративної демократії може розглядатись і як різновид елітарної концепції.

Поява різноманітних концепцій у межах основних по-стулатів ліберальної доктрини демократії є одним із свідчень її невичерпності як найбільш досконалої форми організації влади. Наголошуємо на цьому у зв'язку з проблемами, які постають в країнах, що здійснюють перехід від тоталітаризму до демократичного устрою.

Демократія -- явище загальноцивілізаційне (так як і сім'я, нація тощо). Тому не може бути двох або трьох демократій. І подолання тоталітаризму, по суті, зводиться до відродження, з урахуванням культурних та історичних традицій того або іншого народу, звичайних демократичних інститутів.

Висновок

При всіх можливих збоченнях від провідної тенденції (і небезпеці реставрації тоталітаризму) серед громадськості дедалі більше утверджується розуміння універсальності прин-ципів і цінностей ліберальної демократії. Усвідомлення того, що демократія -- це не тільки традиційний набір принципів парламентаризму, багатопартійності і плюралізму. Це на-самперед реальне народовладдя. Останнє народжується тільки тоді, коли демократія виростає знизу, а не нав'язується зверху, коли- за кожним депутатом з імперативним мандатом стоїть реально об'єднана спільними інтересами група людей-- самоврядний трудовий колектив, комітет самоврядування мікрорайону, об'єднання споживачів, профспілки та ін. А все це вимагає відповідної політичної, зокрема громадянської культури, формування справжнього громадянського суспіль-ства і багатьох інших умов, що передбачає чималих зусиль з боку політичних сил національного відродження.

Стосовно України, то тут, як і в інших посттоталітарних, посткомуністичних державах, процес утвердження принципів ліберальної демократії -- з урахуванням національних тра-дицій -- тривалий і непростий.. Те, що зроблено в грудні 1991 р.-- тільки початок. Йдеться не лише про законодавче конституювання відповідних інститутів демократії, а й про необхідність відпрацювання механізмів їх дії. Ліберальна демократія неможлива без формування відповідної політичної еліти, забезпечення її взаємодії з інститутами цієї демократії.

Список використаної літератури

1.Азаркин Н.М. "Монтескье".- Москва: Юридическая литература, 1997.

2.Амелин В. Н. Социология политики. М., 1999.

3.Краснов Б. И. Теория власти и властных отношений. Социально- политический журнал, 1998, №6.

4.Силин А. А. Философия и психология власти. Свободная мысль, 2001, №12.

5.Політология / За ред. О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1994.

Заказать работу без рисков и посредников








Хочу скачать данную работу! Нажмите на слово скачать
Чтобы скачать работу бесплатно нужно вступить в нашу группу ВКонтакте. Просто кликните по кнопке ниже. Кстати, в нашей группе мы бесплатно помогаем с написанием учебных работ.

Через несколько секунд после проверки подписки появится ссылка на продолжение загрузки работы.
Сколько стоит заказать работу? Бесплатная оценка
Повысить оригинальность данной работы. Обход Антиплагиата.
Сделать работу самостоятельно с помощью "РЕФ-Мастера" ©
Узнать подробней о Реф-Мастере
РЕФ-Мастер - уникальная программа для самостоятельного написания рефератов, курсовых, контрольных и дипломных работ. При помощи РЕФ-Мастера можно легко и быстро сделать оригинальный реферат, контрольную или курсовую на базе готовой работы - Демократія.
Основные инструменты, используемые профессиональными рефератными агентствами, теперь в распоряжении пользователей реф.рф абсолютно бесплатно!
Как правильно написать введение?
Подробней о нашей инструкции по введению
Секреты идеального введения курсовой работы (а также реферата и диплома) от профессиональных авторов крупнейших рефератных агентств России. Узнайте, как правильно сформулировать актуальность темы работы, определить цели и задачи, указать предмет, объект и методы исследования, а также теоретическую, нормативно-правовую и практическую базу Вашей работы.
Как правильно написать заключение?
Подробней о нашей инструкции по заключению
Секреты идеального заключения дипломной и курсовой работы от профессиональных авторов крупнейших рефератных агентств России. Узнайте, как правильно сформулировать выводы о проделанной работы и составить рекомендации по совершенствованию изучаемого вопроса.
Всё об оформлении списка литературы по ГОСТу Как оформить список литературы по ГОСТу?
Рекомендуем
Учебники по дисциплине: Политология







реферат по предмету Политология на тему: Демократія - понятие и виды, структура и классификация, 2017, 2018-2019 год.



Заказать реферат (курсовую, диплом или отчёт) без рисков, напрямую у автора.

Похожие работы:

Демократизация

10.11.2008/контрольная работа

Понятие и проблемы демократизации. Подходы к изучению и объяснению содержания и факторов демократизации. Модели перехода от авторитаризма к демократии. Либерализация политической жизни. Ресоциализация граждан. Российская модель демократизации.

Демократические политические режимы

7.02.2010/реферат

Демократия как форма государства, организации и осуществления власти в обществе и политический режим. Парламентаризм, его становление и развитие. Черты парламентского правления. Президентская форма правления, полиархия. Понятие избирательной системы.

Демократический политический режим

19.02.2008/реферат

В настоящее время демократию рассматривают как форму устройства любой организации, как идеал общественного устройства и как тип политического режима. Сущность демократического политического режима. Основные формы демократии и ее теоретические модели.

Демократична консолідація як шлях зміцнення демократії

7.01.2010/реферат

Інтеграція структуралістського й інституціонального підходів та розбіжність цих стратегій. Суспільно-економічні фактори консолідації, ефект домінування обмеженої сукупності структурних факторів. Нелінійність впливу суспільно-демографічних кліведжей.

Демократия

7.12.2007/курсовая работа

История демократии, ее универсальные свойства: либеральные или индивидуалистические, плюралистические, коллективистские, прямые или плебисцитарные, представительные или репрезентативные, охлократия, процедурные, социалистические, демократия участия.

Демократия и общественное развитие

8.10.2006/реферат

Демократия: надежды и разочарования. Определение демократии. Идеальная и реальная демократия. Демократия и поиск идеального государственного устройства. Дух терпимости и приятия всех мнений. Развитие новых политических идей.

Демократия и свобода выбора

2.10.2009/реферат

Сущность, внутреннее устройство, порядки и обычаи демократического режима. "Адская машина Голливуда" по воздействию на человеческое сознание. Анализ общественного мнения о демократических выборах и способы влияния на психологию и мнение избирателей.

Демократия, ее модели. Проблемы становления демократии в России

29.09.2009/контрольная работа

Политическая демократия как форма правления государства, одна из возможных форм организации и осуществления государственной власти. Принципы назначения, выборности, признания народа первоисточником и первоносителем власти, равенства всех перед законом.

Демократия: теория и политическая практика

12.02.2010/реферат

Сущность понятия "демократия". Древние и средневековые представления о демократии. Демократия классического либерализма. Недостатки концепции плюралистической демократии. Положения концепции "третей волны демократизации". Избирательные системы и выборы.

Демократія

23.09.2009/реферат

Виникнення демократії в Афінах, її початок з місцевого самоврядування. Модель американської демократії. Фасадна демократія: "керована демократія", "сімейна", "корпоративна". Політична міжпартійна ситуація в Україні, фракційно-коаліційна арифметика.

Демократія і економіка

28.01.2009/реферат

Роль держави в економічному розвитку. Економічні свободи, державний контроль. Демократизація сфери зайнятості, боротьба з безробіттям. Демократія й тіньова економіка в сучасному суспільстві. Теорія ефективного попиту Дж.М. Кейнса. Впливовості монетаризму.

Демократія як форма організації суспільства

13.06.2010/реферат

Різноманітність тлумачень демократії згруповані у декілька традиційних теорій демократії. Основні принципи демократії та їх сутність. Демократичні процедури: вибори, референдуми, плебісцити. Характеристика демократичної влади в різних аспектах.

Демократія, свобода, рівність

10.03.2010/реферат

Класичне визначення свободи. Свобода особистості як ключова цінність всіх правил і свобод. Роль взаємозв’язку свободи і рівності у сучасній демократії. Поняття політичної рівності. Ідея правової держави, проблема взаємозв'язку демократії та управління.

Демократическое правление

15.11.2010/реферат

Демократическое правление: этимология и история. Классические теории демократии: либеральный и коллективистский подходы. Античная демократия и современные модели демократии. Условия и механизмы реализации демократии. Российский опыт, переход к демократии.


Похожие учебники и литература 2019:    Готовые списки литературы по ГОСТ

Политология. Курс лекций.
Политический анализ - учебник
Социология и политология. Шпрагалка
Политическая конфликтология
Современные политические конфликты. Кратко
Конспект по политологии



Скачать работу: Демократія, 2019 г.

Перейти в список рефератов, курсовых, контрольных и дипломов по
         дисциплине Политология